Трагедія гетьмана Мазепи

І ще в особi Івана Мазепи переплелися романтичнi пригоди, драматизм долi, трагiзм епохи. І – любов. Та любов, що, за словами украiнського поета, приходить лише раз на тисячу лiт.

А якоi думки про Івана Мазепу був славетний отаман Запорозькоi Сiчi Іван Сiрко?

Іван Мазепа, у часи Сiрка ще молодий i, як казали, голiнний (бравий, завзятий, охочий до чого-небудь, можливо, й до авантюр, як тлумачиться це симпатичне слiвце), десь починаючи з 1669 року, був на службi в гетьмана П. Дорошенка.

У чинi генерального осавула числився дорадником, порученцем i навiть приятелем гетьмана, який з будь-ким не водився.

Як такий, що «гарно тямив балакати» (риторику ж бо вивчав), часто виконував важливi мiжнароднi (десять мов знав!) та дипломатичнi доручення. Був – i не раз – посередником у переговорах з турецьким султаном, кримським ханом, польським королем, московським царем.

Якось пiд час однiеi з таких поiздок до Криму (звiдти вiн мав вирушити ще й до Туреччини), коли гетьманського посланця супроводжував турецький загiн – Мазепа з татарами потрапив у засiдку на якомусь там шляху.

Туркiв козаки ще в сутичцi нападу порубали, а Дорошенкового посланця схопили – та вiн i спротиву не чинив, своi ж бо козаки.

Але козаки, не довго думаючи-гадаючи, засудили його до смертi – за те, що «лишався з басурманами». (Дипломатичний ранг Мазепи iм абсолютно нiчого не говорив, та вони й слухати нiчого не хотiли: з татарами злигався – смерть йому! Амба!)

Мазепа попросив слова перед стратою – його збиралися повiсити на якiйсь там гiлляцi.

– Гм, – гмикнули козаки, – хай говорить, послухаемо, чи вiн хоч умiе язиком орудувати.

Мазепа й заговорив…

Кошовий отаман Сiрко був вражений мудрою красномовнiстю полоняника, подумав, вуса покрутив i, зрештою, присуд винiс:

– Не вбивайте його. Може, колись вiн стане в пригодi Батькiвщинi.

Кошовий як у воду дивився.

А ловелас… Козацький донжуан…

Гм… Мазепа був i таким, з пiснi, як кажуть, слова не викинеш – козацьким донжуаном, як його в Європi охрестили.

Що ж, i жiнок, братове, треба любити, бо як же чоловiковi без них, га? Як i без любовi (тут мимовiльно i ловеласом будеш, i донжуаном). А все iнше починаеться потiм, пiсля любовi. Чи разом з нею. А любов нам дарують – вiдкриття, правда, небозна-яке – тiльки жiнки.

Правий був i Олександр Сергiйович Пушкiн, коли писав про любов Мазепи.