Трагедія гетьмана Мазепи

Чи для цього вони свою улюбленицю ростили, щоб донечка, перша красуня в Батуринi, за старого пiшла? Та вiн же iй i справдi у дiди годиться – що люди скажуть?

Любов Федорiвна, пiсля того сватання отямившись – як вона казала, оклигавши, – на дочку накинулась: це ти йому щось наобiцяла, що старий, втративши глузд, посватався?…

– Я кохаю Івана Степановича i хочу стати його жоною, – заявила – о боги! – раптом дочка.

Матiр пiсля такоi заяви дочки довелося чи не водою вiдливати.

Але – оговталась. Руки до небес здiйняла, голос мала гучний, тож якi громи та блискавки загримiли-заблискали над бiдною дiвчиною.

– Старий дiдуган попросив руки моеi дочки, – кричала. – Збожеволiв Мазепа! А я вже думала: чого це вiн до нас у гостi зачастив. Чи не щодня в нас вигулькував, та все мудрi бесiди заводив! Вiршi читав, пiснi спiвав. А вiн… Мотрю з ума-розуму зводив, старий грiховодник. Не нагулявся досi. Та в його вiцi вже треба думати про зустрiч з Господом у царствi його небесному, а вiн… До дiвчати шiстнадцяти лiт сватаеться! Чи два вiки збираеться жити? І Мотрю чарами своiми збаламутив – щоби йому добра не було! Ласолюб клятий! Мало йому жiнок, так вiн… до дитини своi маснi ручища простягае, очi своi безсоромнi на дитину витрiщае… Ще й про якусь любов пасталакають – робити iм нiчого, от язиками й мелють.

Але вчасно, мабуть, спохопилася.

– Що це я той… розпатякалась тут з вами… Кохання, може, й немае, але я свого Васю хiба ж так кохаю! Та менi не осьмнадцять, щоби спiвати «козаче-соболю, вiзьми мене з собою».

І гетьману було рiшуче вiдмовлено.

Василь Леонтiйович тiльки кректав та чухався (в домi – так було заведено, – усiм вiдала i все рiшала жiнка), а Кочубеiха метала громи i блискавки – лише за те, що старий шкарбун посмiв посвататися до ii дочки.

Загледiвши, що дочка на своему затялася – материн, материн у донi характер! – руки в боки i зненацька заспiвала – ехидненько так, насмiшкувато-в’iдливо:

Ой пiд вишнею,

Пiд черешнею

Стояв старий з молодою,

Як iз ягодою.

– Слухай, слухай! – кричала до дочки. – Не верни свого гарненького личка. Як вийдеш замiж за старого шкарбуна, це про тебе буде пiсня.