Трагедія гетьмана Мазепи

Чи щоб Катеринушка не забувала свого коханця.

Оце вам розмах Петровоi науки i ii дiевiсть – куди тiй сучаснiй педагогiцi, коли вчать, вчать, а воно, те, кого вчать, по-старому дiе, бо наука од нього одскакуе, як горох од стiни.

Ось як треба вчити своiх гулящих жiнок – з царським розмахом! Де там Дорошенкам та Кочубеям з iхньою наукою, коли вони намагалися вiдучити своiх жiночок вiд питва й гульбищ з молодими козаками – повчитися б iм у царя Петра.

– Е-е, парафiяни моi любi, тут одним котом, бодай i чорним, не обiйдеться, – втрутився в «непорозумiння мiж гетьманом та генеральним суддею» (так було названо iнцидент) отець Михайло, коли якось до нього в храмi Божому звернулася Кочубеiха за пiдтримкою та попросила пояснити, хто з них прав – вона з паном Кочубеем i чоловiком своiм, чи пан гетьман, вiн же Мазепа, що чинить самоуправства i викрадае серед ночi дiвиць? «Хоча, – додала, – наперед знаю, що наше, Кочубееве, буде зверху, бо iнакше й справедливостi не буде».

Отець Михайло, радий, що трапилась нагода добру проповiдь у храмi Божому виголосити, проказав:

– Тутечки нi та сторона не винувата, нi ця, супротивна.

Господь-Бог е творцем лише вищого, духовного свiту, а зримий свiт i тiло людини створенi Сатанаiлом, що iснував одвiчно i е втiленням зла. Оскiльки душу людини створив всеблагий Бог, а тiло – Сатанаiл, то в людинi завсiди точиться боротьба.

І всiм, хто був у храмi Божому i слухав ясу отця Михайла щодо немир’я мiж паном гетьманом i паном генеральним суддею, стало все втямки, але…

Але все зiпсувала панi Кочубеiха (це вона вмiла). Вислухавши отця Михайла, привселюдно заявила, що iх, Кочубеiв, i в першу чергу ii особисто, пан Бог створив i тому вони завжди правi i праведнi («Ну, майже праведнi», – уточнила), а Мазепу створив дiдько i тому вiн i на старостi не може вгомонитися, а бiгае за дiвицями та виманюе iх з отчого дому до себе на потiху, щоб йому!.

Пан гетьман, коли почув, яким творцем нагородила його панi Кочубеiха, лише пхукнув – «пхy ти!..» І за звичкою набивши тютюном люльку, довго викрешував вогонь, збиваючи кресалом пальцi, i потiм, зосереджено сопучи, курив собi й курив…

Пiсля того мiж двома шанованими родинами миру вже не було. Так, траплялося iнодi перемир’я, але – нетривке.