Під завісою світів

– Чим можу допомогти, вам? – запитав дворф, струснувши своею рудою бородою. – Їжа, лiжко, гаряча купеля? У тавернi «Зламаний Меч» е все.

– Думаю, ви вiдразу ж зрозумiли хто я, – спокiйно мовила ельфiйка. Їi рука повiльно потягнулася до кинджалiв на нагрудному поясi, – це було видно по ваших очах. Тому давайте обiйдемося без вступних висловiв i вiдразу ж перейдемо до справи. Я полюю на втiкача, за голову якого призначена не одна сотня золотих монет. Вiн зараз знаходиться в цьому залi, тому раджу вам не заважати менi робити свою роботу.

Перш нiж господар встиг вимовити бодай якесь слово, Джайна рiзко розвернулася випустивши перед собою двi срiблястi блискавки. Не встигли вони вiдлетiти вiд тендiтних пальцiв ельфiйки, як вона вихопила наступну пару ножiв та пустила вслiд першим. Із глухим стукотом вони влетiли в дерев’яну стiнку, приглушивши звук рваноi тканини.

Чоловiк, який саме проходив понад стiною, завмер, так i не зробивши наступного кроку. Два леза припнули до дерева сiрий плащ над плечима, одне врiзалося бiля зап’ястя, ледь зачепивши шкiру, а останне збило з голови капелюх, намертво прибивши його над головою.

– Семюель Гретхем, – мовила жiнка, не зводячи погляд зi своеi здобичi. Пальцi вже мiцно стискали рукiв’я шаблi, готуючись пустити ii в дiло, – також вiдомий як Туманний Злодiй. Тебе розшукують вiдразу в трьох королiвствах i пропонують чималу винагороду за живого чи мертвого. В якому виглядi потрапити до кабiнету суддi, залежить вiд тебе.

– Ви помиляетеся, панi… – забелькотiв був чоловiк, але Джайна зупинила його помахом вiльноi руки.

– Русяве волосся, карi очi, шрам над нижньою губою. Покинув Сандавар на гнiдому скакунi, придбавши в одного з мiсцевих сiрий плащ та потворний капелюх. Якщо не помиляюся, саме той бiдолаха пiзнiше збагнув, що також втратив i гаманець iз заощадженнями.

– Що ж, таки наздогнала, – усмiхнувся Гретхем. Тепер його голос лунав бiльш впевнено i зверхньо. – Однак, не сподiвайся, що я добровiльно здамся в полон.

Чоловiк стрибнув вперед, лишивши позаду плащ та капелюх. Щойно цупка тканина розiрвалася, всi побачили чорнi обладунки з мiцноi шкiри та короткий меч, який висiв на поясi. Вiн на мить завмер бiля столика, на якому лежала сокира орка, оцiнюючи ситуацiю. Руки злодiя вже смикнулися в бiк гравiйованого рукiв’я, а Джайна вже вивiльнила з-за поясу шаблю.

– Стiйте! – закричав дворф, на диво, спритно вискочивши з-за стiйки.