Ті, що живуть під землею

Тi, що живуть пiд землею

Назарiй Вiвчарик

Вiталiк змушений був повертатися з заробiткiв у рiдне село, що пiд Киевом, через трагiчну звiстку з дому. Намагаючись усамiтнитися, вiн засиджуеться бiля колодязя за хатою, куди необачно впускае перстень батька. Спустившись до колодязя у пошуках родинноi релiквii, Вiталiк потрапляе у зовсiм iнший свiт, де йому доведеться зiбрати в кулак усю свою мужнiсть, щоб вижити у двобоi з iстотами пiдземелля…

Назарiй Вiвчарик

Тi, що живуть пiд землею

Природа немов зачаiлася, i в притиснутому хмарами до землi повiтрi не вiдчувалося жодного поруху.

Навколо стало темно як уночi. Обабiч села зупинялися навiть машини, не насмiлюючись подолати останнiй вiдрiзок траси на шляху до столицi. А господарники заганяли у найближчi чагарники технiку. Один лише великий комбайн залишився в полi i гордо майорiв червоним вершком серед пшеницi.

Мiж селом i полем у байрацi притихло маленьке озерце, гладь якого схвильовано тремтiла. Озерце не передбачало, що за якiсь пiвгодини воно вперше в життi вийде з берегiв i затопить всеньку балку.

Де-не-де необачнi подорожнi поспiшали знайти прихисток – застрибували до найближчого придорожнього кафе.

Насувалася страшна злива. Ще за тиждень до цього мiсцевий гiдрометцентр повiдомляв про можливi грози в областi, проте через слово «можливi» метеорологам вже давно нiхто не вiрив. Та навiть зламаний годинник вмiе показати двiчi на день правильний час. Тож i цього разу повiдомлення про бурi, зливи та шквали було вiрним.

Враз у зловiснiй тишi блиснуло так, немов хтось увiмкнув серед неба потужний прожектор, який зразу й згас. Блискавку наздогнав хриплий удар грому. І почалося.

Розкотисте i глухе рокотання у небi розiрвали на шмаття тишу. У зiгнаних в зграю сiльськогосподарських машин, що тулилися бiля чагарника, задзвенiли вiкна, але це почув лише Петро, що якогось бiса вирiшив залишитися в кабiнi свого трактора. Петро цього сезону мрiяв отримати гарну премiю, тож совiсно виконував всю роботу i кидати технiку напризволяще не хотiв.

Тепер вiн намацав у кишенi мобiльний телефон i вимкнув його, щоб не притягувати блискавки. Про таке вiн колись дивився по телевiзору.

А надворi все клекотiло: наростали пориви вiтру, рiзали небокрай блискавки, бив грiм, хвилями стривожено гнулася пшениця, у iхньому сiльському кафе, край вiкна якого зi своеi кабiни бачив Петро, рiзко закрилися фiранки i погасла миготлива вивiска край дороги.