Таємниця одного дiаманта

– Дивiться, дивiться! Аж носом воду черпае! От скiльки фiнiкiв хтось замовив басрiйцям… В кого такий гарем?

Всi зареготали.

Вiтру не було, i тому бурлаки пiдтягували судна канатами, якi припинали на березi чи до стовбурiв пальм, чи до каменiв. Вони горлали високими жiночими голосами бойову пiсню i перебiгали по черзi з корми на носа, перебираючи товстий канат i складаючи його кiльцями на кормi.

Пливли також по рiчцi на круглих очеретяних, вимащених бiтумом, корзинах-човнах люди з рiчкового племенi.

Попереду iхньоi величезноi подii i позаду пливли ще двi великi лодii з озброеними охоронцями. Тюрки мали захищати сафiну i ii пасажирiв у нижнiй течii рiчки, де почнуться очеретянi заростi з тисячами проток та озерець мiж ними. Бо, як вiдомо, в тих безкраiх болотах жили племена, що розводили буйволiв та ловили рибу i полювали на птахiв. А коли траплялася нагода, то, не зважаючи на всi каральнi походи халiфiв, наскакували на купецькi судна.

Уже був мiсяць азар8 i напружились води у Тiгрi, пiднялись високо.

Малий, тiльки випадала вiльна мить, видряпувався на вершок щогли, щоб згори побачити далекi селища, залитi водою, оглянути тонкi смужечки водозахисних валiв, далекi греблi i помилуватись, як вiдбиваються у блакитно-каламутнiм дзеркалi води розкiшнi вiяла фiнiкових пальм.

Коли сафiна з пасажирами та крамом приставала увечерi на ночiвлю, то лодii з тюрками теж прив'язували до берега i виставляли на сушi i на човнах сторожу.

Тодi Алi не витримав i спитав – та не в пожадливого базiки-кухаря, а в одного чорнобородого купця, що мандрував аж iз самого Дамаска:

– Господине мiй, ласкавий i добрий! – Алi чув, як базарнi писарчуки та рiзнi фiгляри улесливо звертались до купцiв та iхнiх прикажчикiв – Дозвольте менi, нiкчемному, порушити твiй спокiй i… – Далi хлопчина не знав, як йому вести мову з цим чорнобородим здорованем.

– Що тобi?

– Господине мiй! Всi тiльки й базiкають про розбiйникiв, а iх все немае…

– Ось що тебе цiкавить?! Тепер розбiйники не нападають на який завгодно корабель – купцi при собi намагаються не тягти багато динарiв. Вони вiддають мiняйлi в Багдадi свое золото. А мiняйло при свiдках пише на паперi, скiльки динарiв дав йому купець.