Місце для дракона

 – Не хочу, щоб ти йшов. Пограйся краще з Андрiйком.

Андрiйко вовтузився на пiдлозi, намагаючись справити поламаного механiчного зайця з барабаном.

– Я скоро повернусь… Я принесу йому зайчика.

– Хочу зайчика! – кричить малий. – Цей поламався. Принеси менi другого.

Виходжу з дому, а в очах мiцно стуленi вуста дружини, вони тремтять, наче листочки на вiтрi. Наш будинок височить над широким узвозом, порослим з обох бокiв шипшиною i терном, узвiз котиться до Кривоi долини i там губиться. Ноги слизькають по вимоклiй розлiзлiй землi.

За воротами озирнувся, побачив у вiкнi ii обличчя. Вiдгорнувши фiранку, стежить за мною, i я мовби чую: «Не йди!» Похмурий полудень приймае мене в сiру свою прохолоду, волога насторожена тиша вiйнула з долини. Я скинув з плеча рушницю i сповiльнив крок, щоб не сполохати передчасно зайцiв.

4

Коли Архип Каленик дiзнався, що я купив рушницю, щоб полювати на зайцiв, то скрушно похитав головою.

– І хочеться ото вам клопоту? За моеi пам’ятi нiхто не вполював тут хоч би й облiзлого якого.

– Доки не помацаю – не повiрю.

– Але ж це безглуздо. Є набагато лiпшi способи убити час. До того ж абсолютно безпечнi.

– І хочеться вам вiрити у цi нiсенiтницi? Менi особисто давно вже кортить провчити цих зайцiв. А зараз, коли я купив рушницю, особливо.

– Невже вони вам аж так допекли?

– Бiльше допекли всi цi байки, що точаться довкола них.

– А коли я вам скажу, що то не зайцi?

– Не зайцi? Як не зайцi?

– А так… Не зайцi вони.

Може, чортенята якi, хiба я знаю? Тiльки, бувае, часом вночi свiтиться щось в долинi. Сам бачив те свiтiння. Воно було у виглядi пiвкулi завбiльшки з добрий курiнь. Я став як вкопаний, очам не вiрив. Думаю, пiдiйду ближче та придивлюся. Йду, йду, а воно – ну як от вiд хати до хвiртки… а дiйти не годен. І не вiддаляеться нiби, й на мiсцi стоiть, а все ж не дiйдеш до нього. Плюнув я та й подався своею дорогою. А коли на горби вийшов та озирнувся – пропало те свiтло.

– Що ж воно могло бути?

– Може, то дрiбнолюдки або чеберяйчики скарби своi проти мiсяця сушать, – Каленик хитро всмiхнувся.

5

Я сiв на камiнець, закурив i став чекати. Всенька долина була всiяна малими й великими камiнцями, де-не-де височiли й здоровеннi упiвзросту, а то й у зрiст людський брили. Вони замшiли, взялися повiйкою, з трiщин стирчали рiденькi борiдки трави. Мiсцина, як для зайцiв, не дуже пiдходяща.