Місце для дракона

Я витяг з кишенi жменю камiнцiв i тiльки тепер придивився до них – скидалися на дорогоцiннi. Жiнка охнула.

– Ти щось розумiеш?

– Так само, як i ти.

– Хто ж то мiг бути?

– Мабуть, той незнайомець, що зазирав у вiкна.

– Але ж цi камiнцi… вони схожi на дорогоцiннi.

– Схож… Андрiйку, а що тобi ще той вуйцьо казав?

– Нiчо.

– Вiн тобi показав, як вертатися додому?

– Показав. Вiн пiшов, а я сiв i грався. Дай менi камiнчики, чо ти забрав?

Я дав йому частину камiнцiв, а решту сховав до кишенi.

– Завтра буду в мiстi, то зайду до ювелiра.

– Слухай, – перестрашилась Христя, – пiди лiпше до Славка. До будь-кого не йди. Що ти поясниш незнайомому? Якщо вони дiйсно дорогоцiннi – клопоту не оберешся.

– Мало що… Може, в тiй долинi якiсь родовища.

– А коли нi, то хто повiрить в твоi балачки? Якийсь вуйцьо дав! Попробуй поясни, який вуйцьо.

13

Славко оторопiв. Для певностi ще раз оглянув камiнцi пiд лупою.

– Де ти iх узяв?

– Та це Христi бабця у спадок лишила.

– Бреши бiльше. Ну, та це твое дiло. Хочеш, я продам iх?

– Та нi, що ти… сiмейна релiквiя.

– На бiса вони тобi здалися? Маринувати будеш? Давай продам!

– Та нi, я ще зачекаю. Знаеш… пам’ятка.

– Дурний тебе пiп хрестив! Але як надумаеш – приходь до мене. Тут знаеш на скiльки? Хе-хе… Та тут, братчику, на добрих… егм… двадцять тисяч.

Навiть при тому, що Славко в таких випадках завше занижував справжню цiну, сума мене ошелешила. Адже я йому не все показав.

14

Повернувшись додому, вирiшив, поки ще видно, пройтися до Кривоi долини.

Туман клубочився й пiнився, долина була ним сповита, годi було щось розгледiти, i я безпорадно спинився, не вiдаючи, що маю далi чинити.

– Я знав, що ви прийдете.

Голос виринув збоку, з самоi гущавини туману, а за мент я розрiзнив знайому постать, що рухалася назустрiч.

– А-а, це ви, – кивнув я Калениковi, вiдчуваючи, як спадае напруження, бо ж чекав когось iншого.

– Що ви тут знову шукаете?

– Хочу вияснити, хто вимiняв у мого сина зайченя.

– Це пояснити просто – вимiняв я.

Боже, який я недорайда. Звичайно, що малий би з чужим нiкуди не пiшов та й не називав би вуйцьом.

– Але чому ви? Навiщо це вам? Хто ви?

– Ми прилетiли сюди з iншоi планети i приземлилися в цiй долинi. Першими живими iстотами, яких побачили, були зайцi. Вийшла помилка. Подумали, що саме так i виглядають мешканцi Землi… Це було так давно… я ще був зовсiм малий.