Ги-ги-и

Я дiйсно побачив, що там усе в порядку i не чигае на мене замаскований мiксер, адже вiд моiх родичiв усього можна було сподiватися.

Та-ак, думаю собi, коли зараз ii не навчу розуму, то коли ж учити? І, скинувши ременяку, пiдступаю до неi, а воно, звiсно, дурне – шкiриться та потягуеться, мов кiшка. Ухопив я подушку, мордяку ii накрив та ну ж хрестити по чiм попало. Вона, як змiюка, звиваеться та кидаеться, аж костi торохтять, а я не вгаваю – хресть-навхресть, аж ремiнь до шкiри прилипае.

Одвiв я душу, сiв бiля неi та й кажу:

– Оце писни кому – порiшу на мiсцi.

– Умгу, – крiзь сльози.

– І щоб бiльше я тебе голою не бачив. Твоi божественнi форми дiють на мене, як на кота скипидар.

6

Пiсля того родичання може б ми й жили собi, як пироги в маслi, але наша матуся уже зовсiм занепала на силах i, яко незрiвнянна Лолiта, могла тепер задовольнити хiба такого хлопа, що п’ятнадцять лiт в кримiналi вiдсидiв, та ще перед тим добряче його пiдпоiвши.

Зiбралася всенька наша родина за квадратним столом i почала розмiрковувати, як же тут виплутатися з тяжкоi ситуацii.

От я й кажу:

– Коли наша матiнка вже не тее, то я пропоную до цього дiла залучити або стрийну, або мою любу жiночку.

Ех, що зi стрийком зробилося! Як не зiрветься на своi кривулi та як не загамселить кулаками по столу:

– Не дозволю! Не дам! – i таке iнше, присмачене перченими слiвцями.

А його одоробали i собi за ножi та виделки схопилися, мовби сплутали мене з печеним гиндиком.

– Ага, – кажу я, – то це як ваша сестра, а моя матiнка надуживала сил задля спiльноi кишенi, то ви нi гу-гу, а як черга до ваших дiйшла, то ви зараз гальма тиснете?!

– Я слаба для такоi роботи, – сказала стрийна.

– Вона дуже слаба, – пiдтвердив стрийко. – Ми з нею тепер не частiше, як раз на два днi борюкаемось, та й то чух-чух, аби скорше.

– І то хiба, як вiд него по зубах дiстану, – зiтхнула стрийна. – Бо для мене i раз на два днi затяжко. Добре, жи я на нiч щелепу виймаю, бо був би менi весь писок погаратав.

– Тi хлопи – то всi якiсь бузувiри, – похитала головою моя матiнка. – Колись до мене один такий приходив, що все хотiв менi кавалок дупи врiзати. Казав, жи як баче ii, то зара йому слина тече i хоче жерти. Як-ем тото зачула, то бiльше вiн мене без майталесiв не видiв.

– А як же вiн тое?… – поцiкавилася стрийна, але мама, кивнувши на дiтей, зашептала iй на вухо.

Стрийна сказала:

– Ага, – i задумалась.

– Ну, добре, – встряв я.