Ги-ги-и

 – Ви поет! Так мене ще нiхто не називав! Вiчна Фрейлiна Смертi! Хай сховаеться Маяковський!

– Вiн уже сховався, – гигикнув Маленков.

– Але ж це повний бред! – нервував Берiя i натис дзвiнок.

До зали ввалився Сталiн. У нього був заспаний вигляд.

– В чом дело? Тривога?

– Да, – сказав Лаврентiй. – Іменно тривога. Цей суб’ект запевняе, що нас не iснуе i що ми – плiд його фантазii. Весь Кремль – це його уява. Га? Як тобi подобаеться?

– Я вiдразу казав, що вiн контрик. Це Петлюра нам його спецiально закинув мозги парити.

– Який Петлюра? – здивувався я. – Ви його давно забили.

– Нiхто його не вбивав! – невiдомо чого сполошився Берiя. – Тобто вбивав, але не я. Тобто я, але не зовсiм. Тобто зовсiм, але не так, щоб той… Словом його вбив цей… як його… Шварцбард… за цi… як його…

– Жидiвськi погроми, – пiдказав Сталiн.

– Погроми робив Денiкiн, а на Петлюру списали, – заперечив я.

– Неправда! У нас е документи! – ще нервовiше заверещав Берiя.

– Спокiйно, – сказав Сталiн, – одним Петлюрою менше, одним – бiльше, це не мiняе дела.

– А дiло, я вам скажу, неординарне! – озвався Каганович. – Дiло дуже, я вам скажу, делiкатне. Бо, коли вiн диствительно… гм… ето… автор… тодi самi понiмаете… iнтересна получаеться комбiнацiя.

– У Львовi нашi офiцери грабанули магазини i тепер iхнi жiнки ходять в комбiнацiях на танцi! – обурився Ворошилов. – І нiхто не пояснив iм, що це зовсiм не сукнi, а обикновенне комбiне.

– Це зовсiм iнша тема, – перебив Берiя. – Нехай собi ходять. І так скоро вiйна. Всiх iх переб’ють.

– Мовчать! – гаркнув Сталiн. – Берiя! За розглашенiе державноi таемницi нащот вiйни я тебе позбавлю права вечеряти за моiм столом. На цiлий мiсяць. Не… мiсяць забагато… на цiлий тиждень.

– Тоже менi таемниця, – здвигнув плечима Берiя. – Якщо вiн автор, то йому й так усе вiдомо про те, що ми запланували третю свiтову вiйну.

– Вiн нас продасть, – засопiв Сталiн.

– Нiхто йому не повiрить.

– Його потрiбно негайно лiквiдувати, – сказав твердо Сталiн.

– Але поки ми не знаемо точно, хто вiн, ризикуемо дуже сильно, – заперечив Каганович. – Якщо ми його знищимо, а вiн автор, то ми тим самим знищимо i самих себе.

Сталiн змiряв мене поглядом, повним ненавистi.

– Думайте, хлопчики, думайте, – сказала Мать Революцiя. – Сiм разiв вiдмiряйте, один раз розстрiляйте.