Ги-ги-и

– Нормальнi порядки, – сказав Молотов. – Ми рiшили, що коли в нашiй краiнi все йде по плану, то чому це не повинно стосуватися й часу? От i призначили одного члена Полiтбюро, а iменно товариша Пупсика Маленкова на пост Генеральноi Кукушки. Стоiть йому тiльки кукнути – i вiдразу озиваються куранти, щоб возвiстити на весь свiт наше радянське врем’я, которе iде всiгда впiрод. Но дiло в тому, що коли Пупсик береться кукати, його розбирае iстеричний смiх i замiсть кукати, вiн, падла, починае пукати. Тоiсть по-простому пердiти.

Через те ми не дуже зараз наполягали, щоб вiн прокукав, тоiсть пропукав восьму годину. Ми вирiшили, що у вашiй присутностi це виглядатиме непристойно.

– Єрунда, – вiдмахнулася Революцiя. – Я в своему життi вже стiльки бачила гадостi, що якась там нещасна пердячка подiе на мене як мушине бздикання. Давай, Пупсик, заступай на свiй Генеральний Пост.

Маленков слухняно пiдiйшов до вiкна, вiдчинив його i, вилiзши на пiдвiконня, зайняв позицiю. Та щойно зробив губи дудочкою, як вiдразу ж пирхнув смiхом i, обхопивши живота руками, почав випускати революцiйне повiтря.

Усi за столом i собi покотилися вiд реготу, а Ненька Революцiя аж затряслася, б’ючи себе по боках та мало не гигикаючи.

Увесь цей час я безперестанку рисував i стирав, рисував i стирав, намагаючись зобразити Соцiалiстичну Революцiю таки в образi матерi, а виходила якась потвора з кровожерним поглядом i вишкiреним писком. Чому воно так було, не знаю, адже я так старанно змальовував ii з натури.

Врештi я облишив ii голову i зайнявся малюванням тулуба.

Пукнувши двадцять разiв, Маленков вернувся до столу, i вiдразу ж почали бити куранти.

– Браво! Браво! – похвалила Мать. – Якi в мене талановитi дiти!

– А ось i солодке! – оголосив радiсно Ворошилов, подаючи на стiл торт, з якого вже встигли згребти всю кремову верхiвку.

– Це – торт?! – обурилася Мать. – А де рiзнi там розочки, пташечки, листочки?

– А де напис «Смерть космополiтам»? – трахнув кулаком Молотов.

Ворошилов нервово облизався, але запiзно.

– Ось! Ось де наш крем! – закричав Лазар, показуючи на кавалерськi вуса.

Зчинився рейвах, всi одночасно почали обвинувачувати Ворошилова в антирадянськiй дiяльностi.

– Всьо! – сказала Мать Революцiя. – Мое терпiння пукнуло! Подайте менi Климентiя!

– О-о-о-й! Мамо! Не треба! – верещав Климентiй, але його все-таки скрутили, притягли до Мами i, здерши галiфе, наставили задницю.