Ги-ги-и

– Климентiй, звичайно, кавалерист i таке iнше, – продовжувала Мать, – але в нього е своя сiм’я, i обслуговувати двох жiнок…

– Трьох! – вихопився несподiвано Молотов i ляснув Ворошилова по спинi.

– Трьох?! – пiдняла голову Мать.

– Еге ж, трьох, – засмiявся Молотов.

– Чия ж третя?

– Оно, – кивнув на Маленкова. – Пупсика.

– Пуп-си-ка?! – вирячила очi Революцiя. – Пупсик! Це правда?

Пупсик Маленков потупив очi i тихо заскиглив, пускаючи бульки слини.

– Так ти шо, Клим! – гримнула Революцiя.

– Пардон, Маман, – пiдняв вказiвного пальця Молотов. – Мою жiнку Йося вiдправив на Колиму, i до неi Клим не добереться.

Мать вдарила кулаком по столу:

– Що за чорт! Коли подадуть солодке?!

– За десять хвилин, – вiдказав Ворошилов, вистромивши нарештi голову.

– Так шо, Лазар? – знову провадила свое Мать. – Доки твоя жiнка буде клянчити любов?

– До наступноi п’ятирiчки. А там я обiцяю, що знову буду ii файдолити. Зараз я не маю сил.

– Лазiк! – урвав його Ворошилов. – Ти шо, врiзав понад мiру? Шо ти плетеш? Соцiалiзм ми вже побудували i розгорнули. І даже вiдрапортували перед народом.

– А шо ж ми тепер робимо? – здивувався Каганович.

– Тепер ми будуемо комунiзм. Поняв?

– Поняв. А з чого ми його будуемо?

– З обломкiв соцiалiзму! – зареготав Молотов.

– Ну, братва! – обурився Ворошилов. – Мало ми вас, опортунiстiв, стрiляли! Ти шо собi дозволяеш в присутствii першоi дами Революцii? Ти про якi обломки? Да ти сам обломок!

– Шо-о? – визвiрився Молотов.

– Ану припинiть негайно! – накричала Мать. – Мало того, що я на це все дивлюся, так ше он – представiтель народа… – i вказала на мене.

– А-а, – махнув рукою Ворошилов. – Хай дивиться, все одно в расход пустим.

По тих словах вiн знову пiрнув пiд стiл i захопився тортом.

– Всьо, – сказала Мать, – мое терпiння лусноло. Де солодке?

– За десять хвилин! – гукнув з повним ротом Ворошилов.

– Я вже це десятий раз чую!

– І почуете ще двадцятий, доки Маленков не прокукае восьму вечора.

– Шо у вас за порядки дурнi? – дивувалася Мать. – Поки я по роддомах кантуюся, народжуючи свiжих вождiв революцii, у вас кожен раз якiсь новi порядки.

– Родiне нужни героi, но рождает пiська дураков! – заспiвав Каганович.

– Це ти про себе? – спитав його невинним голосом Молотов.

– Гандон штопаний, – вiдбрикнув Лазар.