Ги-ги-и

Рузя нарештi вбрала майтки i полiзла на дах до кулемета.

Макс спитав:

– І що ми iм зробили поганого?

– Загинемо, як героi, – вiдповiла матуся.

Нагорi знову залунало тарахкання кулеметних черг. Я мiг пишатися своею жiнкою. І дивна рiч: жодного разу з нею так i не переспавши, я саме у цю вирiшальну хвилину вiдчув до неi такий непереборний потяг, що готовий був мчати на дах i там пiд кулями кохатися з нею на зло ворогам.

І, може, я б так i вчинив, але у цю хвилю пролунав гуркiт на даху i голос Рузi:

– Тату!

– Гов!

– Я лечу!

– Царство i тобi небесне.

Рузя впала разом iз кулеметом.

Стрийко повернув повiльно свою голову вiд вiкна, i я побачив у його ротi повно кровi. Тiло його важко осiло на пiдлогу.

Я пiдхопив дубельтiвку i збив якомусь полiцаевi кашкета. На бiльше, видно, ця зброя i не претендувала.

У дверях мужньо боронилися моя матiнка з Максом, але сили були нерiвнi. Полiцiя дуже хотiла хоча б частину нас захопити живими i стрiляла понад голови. Та коли матiнка наштрикнула одного, мов галушку, на вила, розлюченi полiцейськi розпанахали iй кулями живота.

– Бандити! – щиро обурився Макс i кинувся в атаку з вилами.

Кiнець вже було видно. Я хутенько вiдскочив од вiкна, чиркнув сiрником, i в пiдвалi бехнуло полум’я.

Знадвору пролунав передсмертний крик Макса.

Я пiдняв з пiдлоги полiно i зi всiеi сили гаратнув себе в чоло.

8

Що було далi, я дiзнався на судi.

Судили, звичайно, тiльки мене, бо я один i вижив. Докази згорiли дотла, i я вперто грав вар’ята, вдаючи, що не розумiю, чого вiд мене хочуть.

Я свого домiгся. Мене визнали хворим i вiдправили в божевiльню на Кульпарковi.

Зараз я сиджу коло вiкна i милуюся зимовим парком. Падае дрiбненький снiжок, каркають ворони, на менi чиста пiжама, а на колiнах – тарiлка з манною кашею. Життя прекрасне.

Коли розвеснiе, я попрошу санiтарочку Олю вивести мене на прогулянку в сад. Я поводжу себе так чемно, що весь персонал не може надивуватися, як я мiг ранiше чинити такi страшнi злочини.

Санiтарочка Оля приносить менi цукерки, гладить по головi – та приказуе:

– Такий молодий, такий гарний, а тяжко хворий!

Я пробую лизьнути ii в руку, а вона ховае ii за спину i смiеться.

Санiтарочка Оля скаже: «Вiн заслужив», – i виведе мене навеснi прогулятися. На той час у мене пiд пiжамою схованi будуть штани i сорочка, щоб перебратися.