Ги-ги-и

Як не чаклували матiнка зi стрийною, але за тиждень Рузя набрала в тiлi ще недостатньо, аби ii запустити до клiентiв, i довелося сеанси ожирiння продовжити. Ще за тиждень Рузя виглядала так пишно, що менi самому капнула слинка i захотiлося спробувати цього смаколика, але, згадавши, якими його спецiями начинювано, хутко втратив апетит.

Рузя тепер стала пухкою i круглою всюди, де досi випинали самi квадрати. Ребра щезли, натомiсть з’явилися такi складки сала, що навiть на грудях вигулькнуло два пампухи i щокроку весело пiдстрибували.

Матiнка навчила ii ще й ходити так, щоб задок випирав якомога красномовнiше, i ось уже моя Рузя перетворилася на таку кобилку, на котрiй ледве хто й вiдмовиться погарцювати.

Так воно й сталося. Рузя користувалася незмiнним успiхом, i дiло наше розквiтло всiма барвами.

7

Коли наше обiйстя оточила полiцiя, ми були зовсiм не пiдготовленi до оборони.

Стрийко зi стрийною займалися своiми котами, Макс варив у казанi мило, Рузя нагорi, в покоi, бавила чергового клiента, а матуся з котячих кишок готувала мисливську ковбаску.

Я в цей час пиляв дрова для вудження шинок, а моi стриечнi братове гнали свою улюблену кiзякiвку.

І от у такий мирний час, коли небо над головою розливалося прозорою блакиттю, а сонячнi променi грайливо лоскотали вуха, несподiвано завищали сирени i гальма, заклацали цинглi на карабiнах i десятками голосiв пролунала команда пiдняти руки й здаватися по одному.

– Краще смерть, як неволя! – вигукнула моя матуся, i за лiченi секунди ми сховалися в будинку.

Кожен озброiвся, чим мiг. Стрийко виставив у вiкно свою стару дубельтiвку, з якою полював на котiв, а стрийна випорпала на стриху австрiяцького кулемета, котрий востанне стрiляв ще в бою на Макiвцi.

Згори збiгли Рузя з клiентом, зовсiм голi. Клiент кричав, що вiн тут випадково i зараз пiде здаватися.

– Добре, – сказав стрийко. – Дорога вiльна.

Рузя зробила йому цьом-па, i клiент вискочив на подвiр’я, вигукуючи:

– Я свiй! Я свiй!

Може, якби вiн пiдiбрав iнше гасло, все обiйшлось би, але полiцiя в цьому вигуку вiдчула сильну образу своеi честi.

Автоматнi черги прошили його повздовж, а потiм впоперек.

Пiсля цього полiцiя рушила в наступ. На стриху загарчав кулемет. Кулi стрибали то по деревах, то по парканах, а стрийна кляла на чiм свiт полiцiю i, думаю, цi прокльони дошкуляли iм бiльше, анiж кулеметнi кулi. Тим часом десь iз пiдвалу три братчики витягли гармату, пофарбовану помаранчевою фарбою.