Ги-ги-и

Щоб добре обстежити, якi саме мiсця ii тiла потребують руки майстра, матiнка звелiла Рузi розiбратися наголяса. На ту пору вже стрийна очуняла, дiставши вiд стрийка ще два ляпаси по писку i горнятко води на голову. Вона вставила собi щелепу i теж взялася до дiла. Обое з матiнкою кружляли, мов джмелi, довкола Рузi та радилися, що з цим скарбом робити.

– Цицьки я зроблю з паклi, – сказала матiнка. – Обшию iх марлею, аби купи трималися, коли iх клiент буде мняцкати. А ти, Рузю, аби моцно стогнала, бо то воно, хоч i пакля, але як кобiту хтось лапае за цицьку, то мусить вона стогнати i очима вивертати.

Такий порядок. Але що робити з ребрами? На них можна марша грати. Дивуюся тобi, сину, як ще ти об неi не потовкся.

– Може, тiстом замастити, аби не так випирали? – спитав стрийко, пережовуючи шкуринку солонини.

Стрийна взяла зi столу ложку i постукала себе по лобi, дивлячись при цьому стрийковi просто в очi. Але стрийко, певно, не зрозумiв ii прозорого натяку, бо потягся за квашеним огiрком, а не за ременем.

– Іншоi ради нема, – сказала мама. – Треба буде ii кiлька днiв поiти псячим салом. Так вона раз-два поправиться.

– Не хочу псячого са-ала-ла! – заскиглила Рузя.

– До псячого розтопленого сальця треба ще додати трохи меду, горiлки i збитих яець, – додала матiнка. – То е муровий припис, коли хтось хоче притьмом поситнiшати. І не таке то вже гидке, як ти собi гадаеш. Я пила, i нiчо.

– А яйця чиi? – спитала стрийна. – Курячi?

– Нi. Котячi, – вiдказала матiнка.

– Ве-е-е, – скривилася Рузя.

– Цить, – урвала ii стрийна. – Як тра, то тра. Яйця маем, чого жалiти?

– Ще би iй дупу трохи роздмухати, – сказала мама, – бо це якась грудочка, а не дупа. Як вона, бiдачисько, сидить на нiй? Ану, нагнися.

Рузя слухняно нагнулася, наставивши на нас твердий, як колiно, афедрон, вiд вигляду якого стрийко тяжко зiтхнув i хутенько ликнув ще десять дека.

Того таки дня бiдолашну Рузю прив’язали до лiжка i стали щогодини поiти коктейлем iз псячого смальцю i збитих котячих яець.

А щоб товщ насичував тiло i якнайменше витрачався, Рузя вже з лiжка не вставала, аби жирiв своiх не розгоцкати. Надвечiр цiла родина збиралася коло ii лiжка i уважно обстежувала наслiдки матусиноi дiети.

Писок Рузi аж виблискував вiд смальцю, але погляд ii був сумний i пригнiчений. Поволi тiло й справдi бралося товщем, а надлишки його навiть виходили всiма порами, i тiло в притьмаренiй кiмнатi аж свiтилося. Густо пахло псятиною i збитими котячими яйцями.