Іменем сонця

Домовились?

Незнайомець поглянув на молоток, що його тримав у руках коваль, i повiльно похитав головою.

– Завтра не вийде.

– Чому?

– Тебе не буде серед живих.

– З чого ти взяв? – коваль вiдчув, як у нього в грудях похолодiло.

Незнайомець розвiв руками.

– Тому, що сонце хоче пiти вiд нас. Залишити на самотi своiх дiтей. Але сонце для нас – це все. Ти сам щойно пiдтвердив. Без сонця не буде нас.

Коваль вiдступив ще на крок i мiцнiше охопив рукiв’я молотка.

– Добродiю, – сказав вiн. – Ти маеш пiти.

Цiеi ж митi. Інакше я проломлю тобi голову.

– Голову? – у очах вiдвiдувача спалахнули божевiльнi вогники. – Нi. Не проломиш.

– Ти впевнений?

– Так.

– І чому ж?

Незнайомець пройшовся кузнею, слiдкуючи за тим, щоб залишатись мiж ковалем i дверима.

– Скажи менi свое iм’я, – мовив нарештi.

– Що? – коваль вiдчув, що перше роздратування i страх поступились у ньому мiсцем холоднiй ненавистi. Скорiш за все до нього завiтав звичайний злодюжка, який хоче розжитись за його рахунок.

Хоч i надто дивний для злодюжки.

– Тобi мало лише проломленоi голови, – зловiсно сказав коваль. – Ти хочеш почути iм’я того, хто тобi ii проломив! Що ж, мене звуть Казимир Сопронович. І мое iм’я у Кам’янцi знае кожен!

– Радий познайомитись, – без загрози у голосi вiдповiв вiдвiдувач. – Мое iм’я – Мешика. Сонце обрало мене, щоб зiбрати жертви й вiддати йому.

– Жертви?

– Так, жертви. Бачиш, я не можу вчинити iнакше. Бо вони повернуться i я не матиму чим iх зустрiти.

– Кого зустрiти? – прошепотiв коваль неслухняними губами.

Вiдвiдувач пiдняв руки i звернув iх долонями догори, немов намагався довести очевидне.

– У них безлiч iмен. Але iмена тобi нiчого не скажуть. Ти менi потрiбен, тож просто прийми цей факт. Інакше у свiт прийде темрява.

– Яка темрява?! Що ти верзеш?! – коваль утратив терпець. – Геть звiдси, божевiльний покидьку!

Вiн здiйняв над головою молоток i кинувся на вiдвiдувача. Але вiзитер не зрушив з мiсця. Його глузлива посмiшка навiть не полишила обличчя.

Одним рухом Мешика звiв руку з крихiтним пiстолетом i вистрiлив. Усi три кулi потрапили ковалю в обличчя. Вiн упав немов пiдкошений i забився в агонii. Мешика постояв над жертвою кiлька хвилин, пiсля чого видобув з кишенi обсидiановий клинок i присiв навколiшки.

– Іцлi, настав твiй час, – стиха сказав вiн i зашепотiв слова чудернацькоi молитви невiдомому богу.

Закiнчивши молитву, Мешика розiрвав одяг коваля i одним широким ударом розтяв йому живiт.