Куля для вовкулаки

І все виглядатиме дуже кумедно, коли затриманому вдасться застрiлити свого кривдника, перебуваючи в оточеннi двох десяткiв запорожцiв.

Пострiл пролунав оглушливо, а iскри з пiстолетного ствола опалили обличчя. Куля пролетiла зовсiм поруч, хоча Семен не змiг би сказати, чи чув ii свист. За мить пролунав другий пострiл, Пилип Дрозд вiдсахнувся, впустив пiстолет i важко завалився набiк, упавши пiд ноги власному коневi. У тишi голосно спiвали цикади, заступивши притихлий жаб’ячий хор. Семен поглянув на кошового й помiтив у нього в руцi великий рейтарський бандолет[19 - Бандолет – старовинна вогнепальна зброя, великий пiстолет або короткий карабiн.

Використовувався в кавалерiйських пiдроздiлах Речi Посполитоi.], з дула якого вилась цiвка диму.

– Скурвий син, – резюмував Нагнибiда, заховав бандолет у кобуру на сiдлi й заходився накладати люльку. – Надто легко помер.

Семен вiдкашлявся:

– Вiн на це розраховував. На добранiч, батьку. Щось я втомився.

Вiн повернув коня i в супроводi Микити поiхав туди, де мiсяць вiдвоював у темряви громаддя сiчовоi фортецi.

Там горiли вогники смолоскипiв i невидимi вартовi вдивлялись у морок, настороженi стрiляниною. За спиною почув голос кошового:

– Паливодо!

– Так, батьку, – притримав коня Семен.

– Я твiй боржник.

– За все розраховано.

Кошовий неквапно похитав головою:

– Грошi – пил. Я твiй боржник.

– Як скажеш, отамане.

Роздiл V

Конi налякано захропiли, а передня пара навiть спробувала звестись дибки.

Ридван, який до цього плавно похитувався, долаючи темряву ночi, зупинився. Адам Іеронiм Сенявський прокинувся й вiд несподiванки вдарився головою об спинку дивана, на якому сидiв. Вiдкашлявшись, невдоволено гукнув:

– Що там вiдбуваеться? Чому стали?

Замiсть вiдповiдi до нього долетiло цьвохкання батога й крики кучера, якими той намагався примусити коней рухатись. Залишки сну пiсля смачноi вечерi в замку розтанули, немов передранкова iмла. Сенявський смикнув завiсу на бiчному вiкнi ридвана й спробував роздивитись, що вiдбуваеться.

Обабiч шляху, що вiв вiд Меджибожа до лiсовоi резиденцii пана старости, яку останнiй звик iменувати мисливським будинком, тяглись лiсовi нетрi. Зараз, залитi непевним свiтлом повного мiсяця, вони виглядали таемниче, навiть моторошно. Спочатку Сенявський не мiг роздивитись там жодного руху, але за мить вiдсахнувся вiд вiкна, налякавшись руки в шкiрянiй рукавицi, яка постукала у вiкно.