Арахнофобія

– Щось пiдказуе менi, що Ярослав Савицький – це саме ви, – Наталка подивилася на нього насмiшкувато. – До побачення, львiвський Джеймсе Бонде!

– А менi щось пiдказуе, що вiдпочити з дороги не посмiхаеться, – Ярослав устав iз сидiння, вiдчинив дверцята скриньки для ручного багажу, розташованi пiд стелею, i пiдхопив свою невелику спортивну валiзу. – Дякую за спiвчуття i серветки, моя прекрасна супутнице. Маю надiю, ще зустрiнемось.

– Хто знае. Але якщо доведеться, залишаю за собою право отримати вiд вас матерiал для сенсацiйного повiдомлення у пресi.

Я журналiст, а ми вмiемо бути надокучливими!

– Неодмiнно, – Ярослав ще раз посмiхнувся i простягнув руку для прощання, – за спiвчуття такоi красунi жодна плата не може бути великою. До побачення.

Роздiл 2

Федько мало не пританцьовував вiд нетерплячки неподалiк вiдкритих навстiж дверей автобуса. Коли Ярослав з'явився на сходах, вiн кинувся до нього, викликаючи пiдозрiлi погляди кiлькох польських прикордонникiв, якi стояли неподалiк.

– Ну, нарештi! – видихнув, майже схлипнув Федько. – Я очiкую на тебе мало не вiд ранку!

Ярослав потиснув тендiтну, схожу на дiвочу руку колеги i насторожився. Натура справжнього холерика робила Федька Нестеренка нервовим навiть у час, коли для цього не було жодних причин, але зараз вiн виглядав не просто знервованим. У його виглядi було те нетерпiння, яке з'являлося зазвичай перед великою i складною роботою.

– Тобi було добре вiдомо, коли я прибуваю, – Ярослав протягнув паспорт, – так розумiю, ти про все домовився i все влаштував.

– Що б ти без мене робив, – Федько вдавано зiтхнув i змахнув рукою, – ми пройдемо без черги, давай за мною!

Федько Несторенко не був надто вправним у бiйцi, вiн панiчно боявся зброi i зовсiм не вмiв стрiляти. А за наявностi вiльного часу мiг годинами просиджувати за комп'ютерними iграми, даючи фору прищавому дев'ятикласнику. Але Ярослав чiтко знав: без цього кумедного холерика, схожого на лелеку, що надягнув на себе костюм, йому було б значно важче вести свiй бiзнес.

І навiть не тiльки тому, що Федько був ходячою енциклопедiею всiх можливих законiв i кодексiв Украiни, Росii й Польщi (хоча такого блискучого юриста мрiяла б бачити у своему штатi фiрма зi значно бiльшим впливом, анiж приватний пiдприемець Савицький Я. П.), а ще й тому, що був у Федька Несторенка один неймовiрний дар – умiння домовлятися з людьми, котрим волею долi було покладено затримувати Ярослава тенетами бюрократичноi павутини.