Син

– Якщо не помиляюсь, Пер Волан у день своеi загибелi приiжджав сюди, щоб вiдвiдати ув’язнених?

Франк вiдчинив дверi до свого кабiнету.

– Волан служив в’язничним капеланом, тож, я припускаю, вiн виконував своi обов’язки. Але, якщо хочете, я можу перевiрити журнал вiдвiдувачiв.

– Так, будь ласка. І ще нам потрiбен список тих, з ким вiн того разу спiлкувався.

– Боюся, я не можу назвати кожного, з ким вiн перемовився кiлькома словами.

– Ми знаемо прiзвище принаймнi однiеi людини, з ким вiн бачився того дня, – втрутилась Карi.

– Он як? – сказав Франк, сiдаючи за стiл, з яким не розлучався впродовж усiеi своеi кар’ери (навiщо марнувати громадськi кошти?). – А ви, фрекен, якщо хочете побути з нами, подайте, будь ласка, кавовi чашки з шафи, доки я перевiрю журнал.

– Дякую, але я не вживаю кофеiн, – вiдказала Карi. – А його звати Соннi Лофтус.

Франк подивився на неi спантеличено.

– Ми хотiли запитати, чи не можна б його вiдвiдати в камерi? – пiдхопив Симон.

Вiн усiвся, не чекаючи, доки йому запропонують стiлець. Подивився на побуряковiле обличчя Франка.

– Ой, вибач, – стареча пам’ять, – я геть забув, що вiн утiк.

Симон здогадався, що Франк вигадуе гостру вiдповiдь, але випередив його.

– Вiн цiкавить нас тому, що втеча Лофтуса одразу пiсля вiзиту Волана робить смерть останнього дедалi пiдозрiлiшою.

Франк смикнув комiр своеi сорочки.

– Звiдки вам вiдомо, що вони зустрiчалися?

– Всi полiцiйнi допити зберiгаються в загальнiй базi даних, – сказала Карi, що так i залишалася стояти.

– Ровер щойно звiльнився. Його допитали тому, що вiн розмовляв iз Соннi Лофтусом незадовго до втечi. Ми хотiли знати, чи Лофтус не сказав нiчого, що дало б нам уявлення про його намiри.

– «Ми», «нам», – здивовано пiдняв сиву брову Симон. – Строго кажучи, це робота полiцii – i винятково наша – ловити в’язнiв-утiкачiв, а не ваша.

– Лофтус мiй в’язень, Хефасе.

– Схоже, Ровер не надто вам допомiг, – сказав Симон. – Але вiн згадав на допитi, що в мить, коли вiн саме виходив вiд Лофтуса, до того прийшов Пер Волан.

Франк знизав плечима.

– Що з того?

– От ми й зацiкавилися, про що у тих двох велась розмова. І чому одного з них незабаром убили, а iнший втiк.

– Імовiрно, звичайний збiг.

– Імовiрно.