Син

Роздiл 13

– Вiн уже спускаеться, – гукнула реестратор до Симона i Карi, якi сидiли на шкiряному диванi пiд велетенською картиною, що зображала щось, що могло бути свiтанком.

– Вона це казала десять хвилин тому, – прошепотiла Карi.

– На небесах Господь вирiшуе, що е час, – сказав Симон, закладаючи шматочок снусу пiд верхню губу. – Як гадаеш, скiльки коштуе картина на зразок цiеi? І чому обрали саме ii?

– Придбання творiв громадського мистецтва [14 - Так зване «громадське мистецтво» початково набуло розвитку в США у 1960-тi, коли деякi штати ухвалили постанови про те, що не менше 1 % з бюджету будiвництва громадських споруд мае вiддаватись на iхне художне оформлення.

], як вiдомо, е способом прихованого субсидування посереднiх художникiв нашоi краiни, – прорекла Карi. – Покупцям байдуже до того, чим оздобленi стiни iхнiх кабiнетiв, за умови, що живопис за тоном вiдповiдае умеблюванню i iхньому бюджету.

Симон глянув на неi скоса.

– Тобi нiхто не казав, що ти iнодi висловлюешся так, наче повторюеш завченi напам’ять цитати?

Карi у вiдповiдь криво посмiхнулась.

– А жувальний тютюн – невдала замiна курiнню. Шкодить здоров’ю. Твоя дружина, мабуть, змусила тебе перейти на снус, бо ii одяг просмердiв цигарковим димом?

Симон усмiхнувся i похитав головою. Напевне, таке вважають у сьогоднiшньоi молодi за гумор.

– Дотепний здогад, але ти помиляешся. Вона попросила мене кинути палити, бо хоче, щоб я був поряд з нею в життi якомога довше. І вона не знае, що я смокчу тютюн.

Я тримаю свiй снус на роботi.

– Анне, впускай iх, – гаркнув хтось.

Симон подивився на тамбур, де чоловiк у мундирi й кашкетi, яких не посоромився б навiть президент Бiлорусi, нетерпляче тарабанив пальцями по металевих гратах.

Симон пiдвiвся.

– Потiм вирiшимо, чи випускати iх, – докинув Арiлд Франк.

З того, як ледь помiтно закотила очi реестраторка, Симон зрозумiв, що дотеп дуже старий.

– То як вiдчуття, коли знову повертаешся в цугундер? – запитав Франк, проводжаючи вiдвiдувачiв через тамбур до сходiв.

 – Ти ж тепер у вiддiлi боротьби з економiчною злочиннiстю, здаеться? Ой, вибач, – стареча пам’ять, – геть забув, що тебе звiдти витурили.

Симон навiть не силкувався розсмiятись у вiдповiдь на умисну образу.

– Ми прийшли з приводу Пера Волана.

– Менi доповiли. Я гадав, справа закрита?

– Ми не закриваемо справу, доки вона не розкрита.

– Нова тенденцiя?

Симон зобразив посмiшку, стиснувши губи.