Син

Коли вiн, нарештi, почув, що дверi за ним зачинилися, вiн схопив клямку наступних дверей перед собою. Натиснув на неi i потягнув дверi на себе.

Марно.

Прокляття! Вiн потягнув сильнiше. Дверi не пiддавалися нi на мiлiметр.

Вiн подивився на бiлу пластину сенсора бiля дверей. Притиснув до нього вказiвний палець. Індикатор секунди на двi засвiтився жовтим, розмiрковуючи, тодi спалахнуло червоне свiтло. Йоганнес знав: це означае, що його вiдбитки пальцiв не розпiзнанi, але вiн таки знову спробував вiдчинити дверi.

Вiн у пастцi. Поразка. Вiн опустився перед дверима навколiшки.

І тiеi самоi митi почув голос Гейра Голдсруда:

– Йоганнесе, вибачай.

Голос, що долинав iз селектора у верхнiй частинi стiни, здавався напрочуд спокiйним, майже розрадливим.

– Йоганнесе, ми просто виконуемо кожен свою роботу. Якби ми зраджували свiй обов’язок щоразу, коли хтось загрожуе нашим сiм’ям, то в усiй Норвегii не залишилось би кому працювати по в’язницях. Не метушись, ми зараз прийдемо i заберемо тебе.

Ти просунь пiстолет через грати, щоб ми не мусили пускати на тебе газ, згода?

Йоганнес подивився в камеру. Бачать вони вiдчай на його обличчi? Чи бачать полегшення? Полегшення вiд того, що втеча його закiнчилася тут i що життя триватиме так само, як ранiше. Бiльш-менш так само. Про миття пiдлог нагорi, звiсна рiч, доведеться забути.

Вiн проштовхнув позолочений пiстолет крiзь решiтку. Потiм лiг на пiдлогу, заклав руки за голову i згорнувся калачиком, як бджола, яка щойно викинула свое едине жало.

Та коли вiн заплющив очi, то не почув виття гiен i не був на борту лiтака, що пiднiмався до верхiв’iв гори Кiлiманджаро. Вiн був нiде, i до того – живий. Вiн був тут.

Роздiл 11

Було ще тiльки пiв на восьму ранку, i на паркiнг у дворi Статена лив дощ.

– Це було питання часу, – сказав Арiлд Франк, притримуючи вiдчиненими дверi чорного ходу. – Алкоголiки, наркомани – вони всi безвольнi люди. Я знаю, такий погляд несучасний, але можеш менi вiрити, бо я iх добре знаю.

– Аби пiдписав зiзнання, а решта менi байдуже.

Ейнар Харнес уже увiйшов був, але мусив вiдступити вбiк, щоб випустити трьох тюремникiв, що саме виходили пiсля чергування.

– Я навiть думаю сьогоднi ввечерi вiдзначити це кiлькома келихами iскристого.

– Он як! Тобi так щедро платять?

– Коли я побачив твою машину, то зрозумiв, що менi слiд би пiдняти своi гонорари, – посмiхнувся адвокат, киваючи у бiк «порша-каена» на паркiнгу.