Син

Вона подивилась на нього.

Вiн стенув плечима.

– Особливо у «вбивчому».

– То навiщо ти пiшов розслiдувати вбивства?

Вона скинула черевики i пiдiбгала босi ноги на край стiльця. Так, наче вона сподiваеться на грунтовнiшу вiдповiдь, подумалось Симону. Ймовiрно, вона була з тих людей, якi вiддають перевагу будь-якiй компанii перед самотою, з тих, хто охочiше сидiтиме в практично порожньому загальному офiсi заради шансу бути потривоженим, анiж удома, у своiй власнiй вiтальнi, заради гарантованих тишi i спокою.

– Ти не повiриш, але – з бунтiвних мотивiв, – сказав вiн, умощуючись на край столу. – Мiй батько був годинникарем i хотiв, щоб я успадкував його справу. А я не бажав зробитись поганою копiею свого батька.

Карi обхопила своi по-комашиному довгi ноги.

– Не шкодуеш?

Симон глянув у бiк вiкна. Вiд спеки надворi стояла iмла.

– Люди на годинниках зробили гарний бiзнес.

– Не мiй батько, – вiдказав Симон. – Крiм того, вiн не любив пiдробок. Не бажав наслiдувати тенденцii й робити дешевi копii та пластиковi електроннi годинники.

Вiн вважав це шляхом найменшого опору. Ну й збанкрутував зрештою.

– Що ж, це пояснюе твое небажання стати годинникарем.

– Та нi, в результатi я майже годинникар.

– Як це?

– Технiчний спецiалiст на мiсцi злочину. Експерт з балiстики. Траекторiя кулi i все таке. Майже те саме, що порпатися в годинниках. Можливо, ми бiльш подiбнi до своiх батькiв, нiж нам хотiлось би вважати.

– То що ж трапилося? – посмiхнулась вона. – Ти збанкрутував?

– Та нi… – Вiн подивився на годинник.

 – Думаю, я став бiльше зосереджуватись на питаннi «чому?», нiж «як?». Не знаю, чи правильним було мое рiшення стати тактичним слiдчим. Кулi та траекторii бiльш передбачуванi за людський мозок.

– То от коли ти перейшов працювати у вiддiл боротьби з економiчною злочиннiстю?

– Ти читала мое резюме?

– Я завжди читаю про людей, з якими менi випадае працювати. Тобi набридло дивитись на кров i випущенi кишки?

– Нi, але подумав, що моiй дружинi Ельзе все це нi до чого.

Коли я одружився, я обiцяв iй бiльш нормованi робочi години i жодних нiчних чергувань. Взагалi в економiчному менi подобалося: все одно, що знову до годинникiв повернувся. Говорячи про мою дружину…

Вiн пiдвiвся зi столу.

– Чого ж ти пiшов з економiчного, якщо тобi так там подобалося?

Симон втомлено всмiхнувся. Нi, про це вона в його резюме навряд чи вичитае.

– Лазанья. Я гадаю, вона готуе лазанью. Отже, побачимося завтра.