Кров на снігу ІІ: Ще більше крові

– Вечiр добрий! – гукнув чолов’яга.

Вiн подибав у мiй бiк, перевальцем, на своiх ногах – таких кривих, що у просвiт мiж ними я бачив усю дорогу, що вела до селища. Коли вiн пiдiйшов ближче, я зрозумiв, що на головi у нього ковпак не джокера, а саамський нацiональний: синьо-червоний iз жовтим та без балабончикiв. Узутий вiн був у свiтлi шкiрянi чоботи, а з його синьоi парки, залатаноi в кiлькох мiсцях чорною липкою стрiчкою, крiзь дiрки вилазив наповнювач, бiльше схожий на iзоляцiйну вату, нiж на пух.

– Пробачай, якщо я питаю, – почав вiн, – але хто ти будеш?

Чолов’яга був принаймнi на двi голови нижчий од мене. Широке пласке обличчя, губа вiд вуха до вуха, розкосi очi, як у азiата. Якби зiбрати водно всi стереотипнi уявлення мешканцiв норвезькоi столицi про мешканцiв саамськоi провiнцii, вийшов би портрет мого стрiчного.

– Я з автобуса, пасажир, – вiдповiв я.

– Це я бачив. Мене звати Маттiс.

– Маттiс… – повторив я спроквола, виграючи зайвi секунди для пошуку вiдповiдi на його неминуче наступне запитання.

– А тебе як?

– Ульф, – сказав я.

Ім’я нiтрохи не гiрше за будь-яке iнше.

– А що тобi треба в Косундi?

– У гостi приiхав, – кивнув я у бiк селища.

– У гостi до кого?

Я зiтнув плечима:

– Нi до кого конкретно.

– То ти з природоохоронного вiддiлу чи проповiдник?

Не знаючи, на що схожi працiвники природоохоронного вiддiлу, я заперечно похитав головою i провiв рукою по своему довгому, як у хiпi, волоссю. Мабуть, варто пiдстригтися.

– Пробачай, якщо я питаю, – знову завiв вiн своеi. – То хто ти е?

– Мисливець, – сказав я.

Ймовiрно, мене схилила до такоi вiдповiдi згадка про охорону природи. Зрештою, у моему твердженнi було стiльки ж правди, скiльки й брехнi.

– Он як, Ульфе? То ти у нас полюватимеш?

– Тут наче гарнi мiсця для полювання.

– Так, але ти приiхав за тиждень до вiдкриття сезону. Полювання тiльки з п’ятнадцятого серпня.

– Тут е готель?

Саам розреготався.

– А пансiонат? – зробив я припущення.

Вiн заперечно похитав головою.

– Кемпiнг? Кiмнати в оренду?

На телеграфному стовпi позаду нього був налiплений постер якогось танцювального гурту, що мав виступати в Алтi. Отже, головне мiсто не так далеко звiдси. Можливо, менi варто доiхати автобусом аж до Алти.