Кров на снігу ІІ: Ще більше крові

Дiвчата люблять хлопцiв, якi вмiють жартувати.

Вiн закусив верхню губу.

– Ульфе, ти не вигадуеш?

– Гаразд, слухай. Якщо тобi не пощастить iз цiею конкретною Рiстьiнне цього конкретного лiта, будуть також iншi Рiстьiнне, буде ще не одне лiто. Буде у тебе ще багато дiвчат.

– З чого ти взяв?

– З чого?

Я подивився на нього з висоти свого зросту. Чи не замалий вiн для свого вiку? В будь-якому разi вiн був показним, як на своi габарити. Нехай руде волосся i ластовиння – не найбiльш жадане поеднання для успiху в жiнок, але мода на такий iмiдж iде i знову повертаеться.

– З того, що, як на мене, ти вiдповiдь Фiннмарка Мiковi Джаггеру.

– Га?

– Джеймсу Бонду.

Вiн здивовано витрiщився на мене.

– …Пол Маккартнi? – спробував я. Нiякоi реакцii. – «Бiтлз». She loves you, yeah, yeah, yeah…

– Ульфе, ти не мастак спiвати.

– Твоя правда.

Я вiдчинив дверцята пiчки, скупав у попелi вологу ганчiрку, а тодi став протирати отриманим засобом лискучi дiлянки на дамасковому металi гвинтiвки.

– То чому ти не в лiтньому таборi?

– Тато рибалить сайду, ми маемо дочекатись його.

Щось тут було негаразд, чомусь у нього сiпнувся куточок рота. Я вирiшив не розпитувати далi. Я оглянув люфу гвинтiвки. Тепер можна було сподiватися, що сонце не гратиме на нiй i не викаже мене, коли я наводитиму на них зброю, за iх наближення.

– Ходiмо лишень надвiр, – запропонував я.

Вiтер порозганяв мошву й комарiв, i ми всiлися на сонечку. Олень, помiтивши нас, вiддалився на безпечнiшу вiдстань.

– Ульфе?

– Тобi немае потреби називати мое iм’я щоразу, коли ти хочеш запитати що-небудь.

– Гаразд. Але, Ульфе…

– Що?

– Ти нап’ешся п’яний, коли я пiду?

– Нi, – збрехав я.

– Це добре.

– Ти непокоiшся про мене?

– Я просто подумав: прикро буде, якщо тобi, зрештою, випаде…

– …горiти у пеклi?

Вiн засмiявся. Потiм пiднiс обстругану паличку вгору i почав насвистувати крiзь зуби.

– Ульфе?

– Що? – втомлено зiтхнув я.

– Ти пограбував банк?

– З якого дива тобi таке спало на думку?

– У тебе з собою така купа грошей…

Я витяг своi цигарки. Покрутив пачку в руках.

– Коли подорожуеш, не знаеш, скiльки знадобиться грошей. А чековоi книжки у мене немае.

– А пiстолет у кишенi твого пiджака?

Я уважно подивився на нього, намагаючись закурити сигарету, але вiтер загасив сiрника. Отже хлопчисько обшукав мiй пiджак, перш нiж розбудити мене тодi, в церквi.