Кров на снігу ІІ: Ще більше крові

– Мама каже, тобi будуть радi, якщо приеднаешся до нашого зiбрання в молитовному домi, – повiдомив хлопчик.

Вiн сидiв навпроти мене за столом.

– Справдi? – перепитав я, погладжуючи долонею одну з пляшок.

Я закоркував ii знову, не покуштувавши вмiсту. Любовна прелюдiя. Їi варто розтягнути в часi заради бiльшоi втiхи. Або глибшого розчарування.

– Вона гадае, що ти ще можеш отримати спасiння.

– Але ти так не думаеш?

– Я не думаю, що ти прагнеш спасiння.

Я пiдвiвся i пiдiйшов до вiкна.

– Мiй дiд узагалi-то був архiтектором, – сказав я. – Вiн малював церкви. Але вiн не вiрив у Бога. Вiн казав, що коли ми помираемо, то вже залишаемося мертвi. Я бiльше схильний вiрити саме в таке.

– Вiн в Ісуса теж не вiрив?

– Кнуте, якщо вiн не вiрив у Бога, то навряд чи мiг вiрити в Його сина.

– Я зрозумiв.

– Ти зрозумiв.

– Вiн горiтиме у пеклi.

– Гм… У такому разi вiн уже певний час пiдсмалюеться там, бо вiн помер, коли менi було дев’ятнадцять. Тобi не здаеться, що це трохи несправедливо? Бассе був славною людиною, вiн допомагав людям у бiдi набагато бiльше й охочiше, нiж багато вiдомих менi християн. Якби я мiг стати хоч би наполовину такою славною людиною, як мiй дiд…

Я заклiпав. Менi пекло очi, i перед ними плавали маленькi бiлi цятки. Це що, уiдливе сонячне свiтло випалюе дiрки у моiй сiткiвцi? Мене що, спiткае снiгова слiпота посеред лiта?

– Ульфе, мiй дiдусь каже, що самi добрi справи не дають спасiння.

– Гм. То ти кажеш, якщо я пiду на зiбрання i прийму в свое серце Ісуса i вашого Лестадiуса, то потраплю в рай, нехай навiть я пошлю пiд три чорти когось, хто потребуе моеi допомоги?

Хлопчик почухав свою руду голову.

– М-м… та-ак… Але якщо ти приеднаешся до напряму Люнге.

– То е ще бiльше напрямiв?

– Є напрям первiсткiв Алти, i люнбергiйцiв у Пiвденному Тромсе, i старих лестадiанцiв в Америцi, i…

– Але тi всi горiтимуть у пеклi?

– Дiдусь каже, що горiтимуть.

– Схоже, в раю не буде аж надто тiсно. Ти замислювався про те, що сталось би, якби ми з тобою помiнялися дiдусями? Тодi ти був би атеiстом, а я – лестадiанцем. І тодi саме ти горiв би у пеклi.

– Можливо. Та на щастя, Ульфе, горiти судилося тобi.

Я зiтхнув.