Леопард

Як ii звали?

– Гадки не маю, – вiдповiла Стiне, вiдчуваючи, як шалено калатае серце.

– Марiт Ульсен, – мовив вiн. – З Робiтничоi партii. А двох iнших звали Боргнi та Шарлотта. Певна, що не пригадуеш цих iмен, Стiне?

– Я не читаю газет, – вiдповiла на те Стiне. Але ж мае зайти хоч хто-небудь!

– Усi трое були чудовi дiвчата, – додав вiн.

– Отже, ти чудово з ними знався, – мовила Стiне, враз пожалкувавши про глузливий тон у голосi. Це через страх.

– Певна рiч, не надто добре, – зiзнався Елiас.

– Але перше враження було гарне. Знаеш, я з тих, для кого багато важить перше враження.

Вона пильно дивилася на руку, яку вiн обережно поклав iй на колiно.

– Слухай, – сказала вона i зрозумiла, що навiть одне це слово лунае як благання.

– Що, Стiне?

Вона подивилася на нього. Вiн мав вiдкрите, як у дитини, обличчя, очi свiтилися щирою цiкавiстю. Їй захотiлося загорлати, зiрватися з мiсця, але раптом вона почула чийсь голос. Хтось звернувся до водiя. Пасажир. Дорослий чоловiк.

Вiн пройшов далi, у глиб автобуса. Стiне намагалася впiймати його погляд, щоб вiн зрозумiв ii, але його очi ховалися за крисами капелюха, а сам вiн зосереджено намагався засунути дрiбняки й квиток у гаманець. Вона полегшено зiтхнула, коли пасажир сiв просто за ними.

– Просто неймовiрно, що полiцiя досi не знайшла мiж ними жодного зв’язку, – мовив Елiас. – Адже у цьому нiчого складного. Вони мали б дiзнатися, що всi трое полюбляли ходити у гори. Що вони ночували у хатинцi у Ховасхюттi тiеi ж таки ночi.

Як гадаеш, може, я маю пiти до них i все розповiсти?

– Можливо, – прошепотiла Стiне. Якщо вона поквапиться, то, може, прошмигне повз Елiаса й вискочить з автобуса. Але не встигла вона обмiркувати цю думку, як дверi зачинилися й автобус поiхав. Вона заплющила очi.

– Я просто не хочу втручатися, розумiеш, Стiне?

Вона повiльно хитнула головою, не розплющуючи очей.

– Чудово. Тодi я розповiм тобi ще про когось, хто був разом з ними. І його ти напевне знаеш.

Роздiл 24

Ставангер

– Тьху… Ну тут же й тхне… – мовила Кая.

– Гнiй, – пояснив Харрi. – Гадаю, коров’ячий. Ласкаво просимо до Єрена.

Ранкове сяйво просотувалося крiзь хмари, що висiли над по-весняному зеленими полями. З-за кам’яних загонiв корови мовчки супроводжували поглядом iхне таксi, що прямувало з аеропорту Сула у центр Ставангера.

Харрi нахилився до водiя:

– Чи можна iхати трохи швидше? – Вiн пiдняв угору посвiдчення.