Леопард

Вона заплатила за двох, але я не в змозi, звiсно, знайти, з ким вона була.

– А iнший рахунок?

– Не надто цiкаво. Зi Ставангера.

Поза тим, Харрi, взявши ручку, занотував iм’я та адресу людини, якiй належав рахунок, а також адресу Іски Пеллер у Сiднеi.

– Бачу, пошуковець тобi припав до смаку, – зазначив вiн.

– Еге ж, – зiзналася вона. – Наче полiт на старому бомбардувальнику. Трохи заiржавiлий, заводиться повiльно, але якщо вже здiйнявся у небо… Святий Боже! То як тобi доробок?

Харрi на мить замислився.

– Ти спромоглася дiзнатися, – сказав вiн, – що зникла безвiсти жiнка й та, яка, вочевидь, не мала стосунку до справи, були одночасно в однiм мiсцi. Нiчого надзвичайного. Але ти виявила, що разом з ними була одна з жертв – Шарлотта Лолле. Що двi останнi – Боргнi Стем-Мюре та Марiт Ульсен – перебували дуже близько до Устаусета. Отже…

– Отже?..

– Моi вiтання. Ти виконала свою частину угоди. Стосовно моеi…

– Не розганяйся й зiтри глузливу посмiшку з обличчя, я ж тебе знаю.

Я зовсiм не те мала на увазi, я ж не сповна розуму, хiба ти ще не второпав?

У слухавцi почулися гудки.

Роздiл 23

Пасажир

Вона iхала в автобусi сама. Стiне притулилася чолом до скла, але не з метою милуватися власним вiдображенням. Вона не зводила очей з порожньоi чорноi як нiч зупинки. Вона сподiвалася, що у автобус зайде хтось iще. Сподiвалась, що бiльше нiхто не зайде.

Тодi вiн сидiв бiля вiкна в Краббе, перед ним стояло пиво, й вiн дивився на неi не ворушачись.

Плетена шапочка, бiляве волосся й навiженi синi очi. Його очi глузували з неi, щипали ii, благали, кричали ii iм’я. Врештi, вона сказала Матильдi, що хоче додому. Але Матильда щойно розбалакалась з якимось американським нафтовиком i хотiла лишитись. Тому Стiне, схопивши пальто, добiгла до автостанцii й сiла в автобус до Воланна.

Вона дивилася на червонi цифри на табло над головою водiя. Сподiвалася, що за мить дверi зачиняться й вони поiдуть. Лишилася хвилина.

– Слухай-но, Стiне, – мовив вiн, – як на мене, ти уникаеш мого товариства.

– Ой, привiт, Елiасе, – сказала вона, не вiдводячи погляду вiд асфальту, що змокав пiд дощем. Навiщо вона залiзла так далеко в глиб автобуса, так далеко вiд водiя?

– Слухай-но, тобi не варто отак самотнiй гуляти ночами.

– Невже? – пробурмотiла вона, сподiваючись, що з’явиться хоча б хтось.

– Хiба ти газет не читаеш? Про тих двох дiвчат в Осло. Та ще й ця, як ii там, депутатка з парламенту.