Леопард

]

– Я з КРИПОСу, – Юссi процiдив фразу шведською з тим фiнським акцентом, який так полюбляють мавпувати оповiдачi анекдотiв на норвезьких весiллях.

Харрi витрiщився на нього. Вiн нi на мить не сумнiвався, що чоловiк говорить правду. Однак усе це все одно видавалось незбагненним.

– У гаманцi, – процiдив крiзь зуби фiн, намагаючись, щоб чоловiк не розчув лютi у його голосi.

Харрi, витягнувши з гаманця посвiдчення, здивовано втупився в документ. І справдi, чоловiк, який стояв перед ним, служив у норвезькiй кримiнальнiй полiцii – КРИПОС – головнiй службi, яка мала штаб-квартиру в Осло, керувала й зазвичай проводила розслiдування убивств по всiй краiнi.

– Що збiса у КРИПОСi хочуть вiд мене?

– Спитай Бельмана.

– Хто такий Бельман?

Фiн видав якийсь короткий звук, що скидався чи то на кашель, чи то на смiх:

– Комiсар Бельман, бiдолахо. Мiй шеф. А тепер знiми з мене наручники, cute boy[31 - Льодовий стадiон в Осло.].

– Дiдько! – вигукнув Харрi й знову зиркнув на посвiдчення.

– От трясця! – Вiн кинув гаманця додолу й штовхнув його ногою до дверей.

– Агов! Стривай!..

Вигук фiна стих за спиною, коли дверi за Харрi поволi зачинилися й вiн покрокував до виходу. Медбрат, саме той, що приходив у батькову палату, кивнув i посмiхнувся, коли вони з Харрi опинилися поруч. Той кинув йому ключик вiд наручникiв.

– Олтмане, там у вас у чоловiчому туалетi якийсь ексгiбiцiонiст.

Медбрат машинально упiймав ключа обiруч. Йдучи до виходу, Харрi вiдчував на собi його приголомшений погляд.

Роздiл 9

Провалля

Була за чверть одинадцята вечора. Дев’ять градусiв тепла, й Марiт Ульсен спало на думку, що, коли вiрити прогнозу, завтра буде ще теплiше. У Фрогнер-парку не видно анi душi. Щось у вiдкритому басейнi нагадало iй про човни на припонi, покинутi рибальськi села, де помiж стiнами будинкiв завивае вiтер, i про закритi на зиму парки розваг. Уривчастi спогади з дитинства. Нiбито коли рибалки-потопельники з’являлися на Трондхольмi i ночами виходячи з моря з водоростями на головi й дрiбними рибками у ротi та нiздрях.

Примари, що не дихали, але часом видавали хриплi, холоднi чаiнi крики. Мерцi з кiнцiвками, що порозмокали й понабрякали, застрягали у гiлках прибережних кущiв, але вперто, з трiском продиралися до самотнього будиночка на Трондхольмi. На островi, де мешкали ii бабця та дiдусь. Де вона на самотi лежала у дитячiй кiмнатцi, злякано тремтячи. Марiт Ульсен дихала. Досi дихала.