Ім’я рози

– Нi, Вiльяме, навiть краем тiнi не торкайся Клариноi пам’ятi!

– Але вони належали до ii оточення…

– Вона вважала iх спiритуалами, вона не пiдозрювала… І лише потiм розслiдування з’ясувало, що Бентiвенга з Губбiо проголошував себе апостолом, а потiм разом з Джованнуччом з Беваньi зводив черниць, кажучи iм, нiбито пекла нема i можна задовольняти тiлеснi жадання, не гнiвлячи Бога, нiбито можна причащатися тiла Христового (Господи прости!) пiсля злягання з черницею, а Господовi милiша була Магдалина, нiж дiвиця Агнеса, нiбито той, кого юрба називае демоном, – то сам Бог, бо демон – то мудрiсть, а мудрiсть – то i е Бог! Блаженна Клара, почувши таку мову, сподобилася вiзи, в якiй сам Бог мовив iй, що вони – зловмиснi визнавцi Spiritus Libertatis[46 - Вiльного Духа (лат.

).]!

– Ум цих мiноритiв запалав саме пiд впливом Клариних вiзiй, а часто дуже малий крок вiддiляе екстатичну вiзiю вiд шалу грiха, – мовив Вiльям.

Убертин схопив його за руки, i сльози знов заволiкли йому очi:

– Не кажи такого, Вiльяме.

Як можна сплутати мить екстатичноi любовi, яка палить тобi нутро пахощами ладану, i розпусту чуттiв, яка вiдгонить сiркою? Бентiвенга закликав торкатися оголених членiв тiла, твердячи, нiби лише так можна звiльнитися з-пiд влади чуттiв, homo nudus cum nuda iacebat…

– Et non commiscebantur ad invicem…[47 - Нагий чоловiк з нагою жiнкою лежав… але не з’еднувалися вони мiж собою (лат.).]

– Брехня! Вони прагнули насолоди. Вони не мали за грiх, коли чоловiк i жiнка злягаються, щоб втишити свiй плотський потяг, коли вони торкаються i цiлують одне одного у всi мiсця, коли вiн притискае свое оголене лоно до ii оголеного лона!

Те, як Убертин таврував чужий порок, правду кажучи, зовсiм не спонукало мене до чеснотливих думок.

Мiй учитель, мабуть, помiтив мое збентеження i перебив сього святого чоловiка.

– Дух твiй, Убертине, такий же палкий в любовi Бога, як у ненавистi до зла. Я мав на увазi, що рiзниця мiж палкiстю серафимiв i палкiстю Люцифера невелика, бо й одна, i друга завжди родяться з граничного спалаху волi.

– О, рiзниця е, вона е, i я добре ii знаю! – натхненно мовив Убертин. – Ти хочеш сказати, що мiж прагненням до добра i прагненням до зла е лише малий крок, бо все залежить вiд того, куди спрямована та сама воля. Це правда. Та рiзниця в об’ектi, а об’ект розпiзнати дуже легко. Тут Бог, а там – диявол.

– А я боюсь, що втратив здатнiсть це розрiзняти, Убертине.