Ім’я рози

Воно, мабуть, мало куди суворiший вираз, коли у 1311 роцi В’енський собор усунув ворожих спiритуалам францисканських настоятелiв, але зобов’язав спiритуалiв жити миром у лонi ордену, а цей поборник самозречення вiдмовився пiти на компромiс i боровся за створення незалежного ордену на засадах якнайбiльшоi суворостi. Убертин зазнав тодi поразки у своiй битвi, адже у тi роки Йоан XXII оголосив хрестовий похiд проти послiдовникiв П’ера Олье, та Убертин не завагався стати перед Папою на захист пам’ятi свого товариша, i Папа, ускромлений його святiстю, не насмiлився осудити його (хоч iнших таки осудив).

Вiн навiть запропонував йому вихiд зi становища, примусивши вступити до клюнiйського чину. Убертин (хоч на позiр такий безборонний i вразливий) був досить спритний, щоб здобути собi протекцiю i союзникiв при папському дворi, i хоч вiн таки погодився вступити до монастиря в Гамблу у Фландрii, але так туди, здаеться, й не поiхав, а зостався в Авiньйонi пiд опiкою кардинала Орсiнi, щоб обстоювати справу францисканцiв.

Лише в останнi роки (ходили такi невиразнi чутки) йому перестало щастити при дворi, i вiн мусив утекти з Авiньйона, а Папа звелiв переслiдувати його як еретика, який mundum discurrit vagabundus[44 - Мандрував по свiтi, як бурлака (лат.).]. Подейкували, що по ньому й слiд пропав. Пополуднi, з бесiди мiж Вiльямом i настоятелем я дiзнався, що тепер вiн переховуеться в цьому абатствi. І ось вiн стояв передi мною.

– Вiльяме, – говорив вiн, – мене мало не вбили, розумiеш, менi довелося тiкати уночi.

– Хто хотiв твоеi смертi? Йоан?

– Нi. Йоан нiколи мене не любив, але завжди ставився з шанобою. Бо саме вiн десять рокiв тому дав менi змогу уникнути судового процесу, наказавши вступити до бенедиктинцiв.

– То хто ж бажав тобi зла?

– Усi. Вся курiя. Вони двiчi пробували вбити мене. Намагалися затулити менi рота. Ти ж знаеш, що сталося п’ять рокiв тому. Два роки до того було засуджено нарбонських бегiнiв, i Беренгарiй Таллонi, який був одним iз суддiв, звернувся до Папи з клопотанням.

То були важкi часи, Йоан уже був видав двi булли проти спiритуалiв, i навiть Михаiл Чезенець здався – до речi, коли вiн приiздить?

– Буде тут через два днi.

– Михаiл… Стiльки часу я його вже не бачив. Тепер вiн прийшов до тями, зрозумiв, чого ми хотiли, адже Перуджiйська капiтула визнала за нами рацiю. Але тодi, у 1318 роцi, вiн скорився Папi i вiддав йому в руки п’ятеро спiритуалiв з Провансу, якi не хотiли йти на компромiс.