По той бік світла

Та й узагалi – як я, молода, недосвiдчена дiвчина, яка не знае в областi кримiналу нiчого бiльшого за коротенькi розповiдi Агати Крiстi, може проводити допит?

– В день ii смертi, – щиро каже Вадим. – Вона збиралася пройтися весiльними салонами, аби пiдiбрати собi сукню, а я збирався на роботу…

Я намагаюся освiжити у пам’ятi його слова та пригадати хоча б щось – але у головi все ще сяе дiрка невiдомого.

Я не можу сказати, що повнiстю втратила пам'ять. Я добре пригадую своiх близьких людей, свое дитинства, юнацтво, зустрiч iз Вадимом… Я навiть пам’ятаю про день нашого першого поцiлунку та точний час, коли вiн зробив менi пропозицiю.

Тiльки останнiй день, котрий став для мене вирiшальним я згадати не в силах.

– Вона йшла туди сама? – питаю я, силомiць вивiльняючи себе зi спогадiв.

– Скорiше за все, нi, – промовляе Вадим. – У неi було кiлька близьких подруг, можливо, вона брала iз собою одну з них. Хоча, не виключаю, що Катя могла вирiшити провести свiй вояж у самотностi.

– Але ж обирати весiльну сукню цiкавiше у компанii товаришок? – питаю я, не чекаючи на вiдповiдь.

– Так, ви правi, – погоджуеться Вадим. – Але iнколи вона любила гуляти на самотi. Казала, що тiльки так може вiдпочивати та вiдновлювати свою енергетику.

Звiсно ж, вiн правий. Вадим як нiхто iнший знав, що я жити не можу без вiльного простору i маю знаходити хоча б пiв годинки, аби проводити iх наодинцi iз власним «Я».

Але такий радiсний момент, як обрання весiльноi сукнi здаеться менi не найкращим часом для усамiтнення.

– Ви сварилися останнiм часом? – питаю я про всяк випадок.

У моiх думках лишився тiльки один позитив та радiсть вiд спiлкування з цим чоловiком. Та що, як я просто забула про негаразди?

– Нi, – швидко вiдповiдае вiн, але його голос звучить непереконливо. – А утiм… Їй вже не буде вiд цього гiрше. Так, ми посварилися в той день i, певно, саме тому я не можу собi це пробачити.

Вадим на мить заплющую очi, а я ледь тримаю себе в руках, аби не вчепитися у його шию та переконати, що я не тримаю на нього зла.

Щоб не трапилося, я готова усе тобi пробачити.

– З якоi причини була ваша сварка? – питаю я, волiючи насправдi не чути вiдповiдi.

Але я маю знати все, щоб докопатися до сутi – iнакше, навiщо мене знову прислали сюди?

– Просто я такий дурень… – простягае вiн.