Покарані

 – Бджоли-медоноси сприяють розмноженню бiльше 80 вiдсоткiв рослин, i бiльшiсть з них опилюють саме вони. Тому екосистема планети зазнае глобальноi катастрофи, яка врештi решт закiнчиться загибеллю всього людства.

Очi хлопця округлилися, але Олег Павлович вже перейшов до iншоi теми, згадавши навiщо прийшов сюди.

– Ви привезли хворого з хвилин двадцять тому. Де його речi?

Певно, iнтерн не змiг так швидко переключитися на iншу тему, адже вiдповiв не одразу.

– Його забрав Микита Максимович i, здаеться, вiднiс до сестринськоi.

Але вiн зараз на виклику… Якщо хочете, я можу дiзнатися куди його подiли.

З-за рогу визирнула маленька голова медсестри, котру Олег Павлович вiдправив до реанiмацii. Вона так само несмiливо, як i вперше, заговорила до нього:

– Там ще двох привезли…

– Що з ними? – вiдреагував лiкар, в черговий раз переконуючись, що нiч буде пекельною.

– Те ж саме, що i з попереднiм – пульс ледь помiтний, тиск на найнижчих показниках, дихання повiльне та важке.

І очi вiдкритi…

Йому здалося, що вона сама боiться своiх слiв, хоч i вiдчув як йому самому стае злегка не по собi – три чоловiка з однаковими симптомами, без свiдомостi за один вечiр? Що взагалi сьогоднi вiдбуваеться?

Жiнка кинула роздратований погляд у залу, у спробi вичислити порушника тишi.

– Коли у тебе застуда потрiбно лiкуватися вдома, а не псувати звуками своеi гортанi чудову виставу, – пошепки звернулась вона до подруги, що сидiла на сусiдньому крiслi.

Та у пiдтримку похитала головою i знову обернулась до сцени, захоплена вдалою грою акторiв.

Чесно кажучи, iй було все одно на чоловiка, який так дратував своiм кашлем ii давню знайому.

За хвилину покашлювання почало розноситися залою у рiзних куточках i жiнка з жахом подумала, що iх настигла небезпечна хвороба, яка швидко поширюеться замкненим примiщенням. Вона й сама вiдчула першiння в горлi i з занепокоенням ще раз оглянула залу. Напевно, вона була першою, хто помiтив як всередину заповзае густий дим, мовби залишки пекельного вогню; з нестримною швидкiстю вiн заполонив собою глядацьку залу змушуючи людей у панiцi покинути своi мiсця.

Та нi у фойе, нi на вулицi вони не отримали полегшення – здавалося, усю краiну накрив суцiльний туман, перевершивши своею густотою усi попереднi природнi явища.

– Ей, що трапилось? – крикнув стривожений чоловiк на трибунi.

Вiн помiтив як собаки заповiльнили свiй хiд, а згодом i зовсiм зупинилися.