Місячний камінь

– Молодим дамам дозволяеться говорити, що iм заманеться, сер, – вiв далi детектив, звертаючись до мiстера Френклiна. – Але забудьте про те, що сталось, i приступимо прямо до справи. Завдяки вам ми знаемо, коли висохла фарба. Далi треба довiдатись, коли востанне цi дверi бачили без плями. У вас принаймнi е голова на плечах, i ви розумiете, про що я говорю.

Мiстер Френклiн постарався заспокоiтись i, через силу облишивши в думках мiс Речел, повернувся до справи.

– Здаеться, я розумiю, – сказав вiн.

– Чим точнiше ми встановимо час, тим легше нам буде вести розслiдування.

– Саме так, сер, – вiдповiв сищик. – Ви дивились на свою роботу в середу, пiсля того як закiнчили ii?

Мiстер Френклiн похитав головою й вiдповiв:

– Щось не пригадую, сер.

– А ви? – звернувся сержант Кафф до мене.

– Я теж не пам’ятаю, сер.

– Хто був останнiй у цiй кiмнатi у середу ввечерi?

– По-моему, мiс Речел, сер.

– Або, може, ваша донька, Беттередж, – встряв у розмову мiстер Френклiн.

Вiн обернувся до сержанта Каффа i пояснив, що моя донька – покоiвка мiс Верiндер.

– Мiстере Беттередж, попросiть вашу доньку сюди. Почекайте! – сказав детектив, вiдводячи мене до вiкна, де нас нiхто не мiг почути. – Ваш iнспектор, – вiн далi вiв пошепки, – дав менi докладний звiт про те, як вiн тут вiв справу. Мiж iншим, вiн сам признався, що розсердив усiх слуг, а для мене вельми важливо заспокоiти iх.

Вiтайте вiд мене вашу доньку i всiх iнших i скажiть iм, що, по-перше, я не маю ще доказiв перед очима, що алмаз було вкрадено; менi тiльки вiдомо, що алмаз пропав. По-друге, у мене до слуг тiльки одна просьба, щоб вони спiльними зусиллями допомогли менi розплутати цю справу.

Знаючи, як вплинула на служниць заборона, накладена iнспектором Сiгревом, входити до кiмнат i виходити з них, я наважився запитати:

– Чи можу я, сержанте, сказати жiнкам i трете? Дозвольте iм повiдомити вiд вашого iменi, що вони можуть вiльно бiгати по сходах i заходити в своi кiмнати, коли iм заманеться?

– Звичайно, можете, – вiдповiв сищик.

– Це iх всiх заспокоiть, – зауважив я, – починаючи з куховарки й кiнчаючи посудницею.

– Так от iдiть i зробiть це негайно, мiстере Беттередж.

Я виконав це розпорядження менш нiж за п’ять хвилин. Тiльки одна труднiсть виникла, коли сказав про спальнi.