Місячний камінь

На якусь мить вона повернулась i хотiла було подивитись на мiстера Френклiна. Я кажу «хотiла було», бо вона раптом знову вiдвернулась, перш нiж очi iх зустрiлися. Їi думки, напевно, були чимсь дивно стривоженi. Вона почервонiла, потiм знову зблiдла. Разом iз блiдiстю на ii обличчi з’явився новий вираз – вираз, який мене дуже злякав.

– Вiдповiвши на ваше запитання, мiс, – промовив сищик, – я прошу вашого дозволу задати i вам запитання. Тут, на ваших дверях, е пляма. Ви часом не знаете, коли ii зробили або хто ii зробив?

Замiсть вiдповiдi мiс Речел продовжувала далi запитувати, як нiби сищик нi про що ii не питав або вона нiчого не чула.

– Ви новий полiсмен? – спитала вона.

– Я сищик Кафф, мiс, iз слiдчоi полiцii.

– Як ви гадаете, чи варто вислухати пораду молодоi дiвчини?

– Я радо вислухаю ii, мiс.

– Виконуйте своi обов’язки самi й не дозволяйте мiстеровi Френклiну допомагати вам!

Вона промовила цi слова з такою злiстю й шаленiстю, з таким незвичайним вибухом ворожостi до мiстера Френклiна в голосi i виразi обличчя, що, хоч я i знав ii з дитинства, хоч я любив i поважав ii майже так само, як i мiледi, – менi вперше в моему життi стало соромно за мiс Речел.

Сищик Кафф не вiдривав вiд ii обличчя свого нерухомого погляду.

– Дякую вам, мiс, – сказав вiн. – Ви, бува, не знаете чого-небудь про цю пляму? Чи не зробили ви ii самi ненароком?

– Я нiчого не знаю про пляму.

З цими словами вона обернулась i знову замкнулась у своiй спальнi.

Я не мiг наважитись глянути на детектива, а подивився на мiстера Френклiна, який стояв поряд зi мною. Вiн здавався ще бiльше збентеженим, нiж я, витiвкою мiс Речел.

– Я казав вам, що я стурбований за неi, – шепнув вiн, – i тепер ви розумiете чому?

– Мiс Верiндер, здаеться, трохи роздратована пропажею алмаза, – зауважив сищик. – Це рiч дуже цiнна… Цiлком природно.

Вибачення, яке я придумав учора (коли вона забулася при iнспекторi Сiгревi), зробила сьогоднi людина, яка не могла виявляти такого спiвчуття, як я, тому що була для неi сторонньою особою. Наче холодна дрож пройняла мене, а чому – я тодi не знав; напевно, тiеi хвилини в мене промайнула перша пiдозра про нову думку (i жахливу думку), яка з’явилася в сищика Каффа, – лише на пiдставi того, що вiн побачив у мiс Речел i почув вiд неi пiд час iх першоi розмови.