Місячний камінь

У ньому була i французька, й нiмецька, й iталiйська сторони характеру; а первiсний, англiйський, фундамент, раз у раз виявляючи себе, немов говорив: «Ось я, як бачите, до краю знiвечений, але все-таки в менi залишилось i дещо мое». Мiс Речел звичайно говорила, що iталiйська сторона брала верх у тому разi, коли вiн несподiвано здавався i просив вас зi всiею милою лагiднiстю зняти з нього вiдповiдальнiсть i перекласти на себе. Ви не помилитесь, якщо зробите висновок, що iталiйська сторона характеру взяла верх i тепер.

– Це вже ви самi повиннi вирiшити, сер, – сказав я, – що робити далi. В усякому разi, це справа не моя.

Мiстер Френклiн, здавалось, не помiтив усiеi сили моiх слiв – у той час вiн був у такому станi, що не бачив нiчого, крiм неба над своею головою.

– Я не хочу лякати тiтку без причини, – промовив вiн, – але я й не хочу залишати ii без необхiдного попередження. Якби на моему мiсцi були ви, Беттередж, скажiть менi, що б ви зробили?

Я сказав йому в двох словах:

– Почекав би.

– Готовий вiд щирого серця, – сказав мiстер Френклiн. – А чи довго ж?

Я почав пояснювати свою думку.

– Наскiльки розумiю, сер, – сказав я, – хто-небудь повинен же вiддати цей клятий алмаз мiс Речел у день ii народження, i ви це можете зробити з таким же успiхом, як i будь-хто iнший. Дуже добре. Сьогоднi двадцять п’яте травня, а день народження – двадцять першого червня. В нашому розпорядженнi майже чотири тижнi.

– Поки що прекрасно, Беттередж, – вигукнув мiстер Френклiн. – Але що нам робити з алмазом протягом цих чотирьох тижнiв?

– Те саме, що робив ваш батько, сер, – вiдповiв я. – Ваш батько здав його на зберiгання у сейф лондонського банку, а ви здайте його на зберiгання в банк у Фрiзiнголлi.

Фрiзiнголл – наше найближче мiсто, i його банк такий же надiйний, як i Англiйський банк.

– Коли б я був на вашому мiсцi, сер, – додав я, – то негайно поiхав би верхи з алмазом у Фрiзiнголл до того, як повернуться дами.

Необхiднiсть iхати куди-небудь та ще й верхи змусила мiстера Френклiна блискавично прийняти вертикальне положення. Вiн схопився на ноги i безцеремонно примусив пiдвестись i мене.

– Беттередж, ви – справжне золото, – сказав вiн. – Ходiмо, i накажiть негайно осiдлати найкращого коня.