Ожеледиця

І единим його другом ще зi шкiльноi лави залишився Антон Гаевський, з яким вони частенько разом захищали кулаками свою хлоп’ячу гiднiсть: то Лавра через батька-американця, то самого Антона, який приiхав iз Захiдноi Украiни i попервах не дуже добре розмовляв росiйською.

Якщо раптом друг у вiд’iздi, або Лiки вiд стресу

Антон злетiв на третiй поверх будинку, де жив його друг, i навiть не замислюючись, що вже далеко за пiвнiч, подзвонив у дверi. Йому нiхто не вiдкрив. Вiн подзвонив ще раз, потiм ще. Врештi-решт став тиснути на кнопку дзвiнка, не вiднiмаючи руки, але цi дверi йому так нiхто й не вiдкрив.

Зате вiдчинилися дверi поруч. З них сiрим мишеням висунулася заспана мила мордочка дiвчатка з розпатланим iжачком на головi.

– А Лавра немае! – пропищало «мишеня».

– Га? Що? Як це немае? А де вiн?

– Вiн поiхав. На конференцiю. В Америку. Буде завтра або пiслязавтра, не пам’ятаю зараз…

– Як поiхав? У Америку? Вiн що, з глузду з’iхав? А що ж менi тепер робити? – Антон притулився спиною до стiни, потiм, закривши обличчя долонями, з’iхав по нiй униз.

– Ой, у вас кров! – занепокоiлася дiвчина. – Може, вам потрiбна допомога?

– Менi тепер нiщо не допоможе, – видавив iз себе хлопець, вимазуючи кров’ю, що залишилася на долонях, своi бiлявi кучерi.

– Ви, напевне, Антон? – дiвчина навшпиньки пiдiйшла до сумного херувима, котрий сидiв на кахелi, i присiла поруч нього. – А мене Лiкою звуть. Я недавно тут живу. Менi Лавр Георгiйович про вас розповiдав. І на знiмку я вас бачила, коли до нього в гостi заходила, – навiщось почала пояснювати вона.

 – У вас щось трапилось? Ходiмо до мене. Вмиеться i розповiсте, що сталося – може, я допоможу чим. Потiм зателефонуемо Лавру… Лавру Георгiйовичу. Ви не хвилюйтеся, ми з ним дружимо, – Лiка почервонiла, запнулася, а потiм продовжила. – Вiн менi багато про вас розповiдав, – i вона потягла Антона за руку.

Дiвчина здавалася зовсiм молоденькою – худенька, маленького зросту, з непоказним тонким волоссячком, що стовбурчилося на всi боки, i очима-гудзиками, як у справжньоi мишки.

Але губи ii були червоними i повними навiть без помади, i це надавало iй незвичайноi, якоiсь зворушливоi сексапiльностi.

Антон пiдвiвся i поплентався за Анжелiкою у ii квартиру. Слухняно зайшов у ванну кiмнату, помив руки i обличчя. У дзеркало перед умивальником не дивився – не мiг.

Лiка, поставивши на плиту чайник, дiставала з навiсноi шафки чашки.

– Давайте поп’емо чаю, i ви розповiсте, що сталося.