Війни художників

– Моя колишня дружина свого часу зробила десять абортiв! І не померла! І з вами нiчого не станеться!

Вона опустила ноги на пiдлогу, машинально потяглася до пляшки з вином, що стояла на прилiжковiй тумбi, налила в бокал до половини i швидко випила. Кiлька секунд беззвучно ворушила губами. Нарештi наважилася. Не пiдводячи на нього очей, ледь чутно сказала:

– Йосипе, я не буду вбивати цю дитину. Можеш робити, що завгодно, – вона притисла руки до серця, потiм спробувала обiйняти його за плечi. Але вiн вiдштовхнув ii.

Пiдвiвся:

– Нiхто не смiе заперечувати Сталiну! – прошипiв крiзь зуби, дивлячись повз неi. – Ми говоримо, товаришко Давидова, вам це один раз. І бiльше повторювати не будемо. Вам зрозумiло?

Вiн сiв на диван, вибив люльку в попiльницю. Зламав не двi, а чотири цигарки «Герцеговина Флор», бо розсипав половину тютюну на пiдлогу. Нервово чиркнув сiрником, зламав i сiрник. Чиркнув другим. Дивився на неi знизу вгору, i жовтi язики полум’я злостиво виблискували в його очах.

Сiрник погас, i вiн кинув його на пiдлогу. Вона взяла пляшку, пiднесла до губ i зробила великий ковток, ще один, ще… Кiлька крапель стекло по пiдборiддю. Витерла iх тильним боком долонi. Сталiн вирвав пляшку в неi з рук, але схопив хворою рукою i не втримав. Пляшка впала на пiдлогу i забулькала. Вiн коротко розмахнувся й iншою рукою дав iй лункого ляпаса. Голова смикнулася. Обличчя вмить стало блiдим. Сталiн iще раз запитав з погрозою:

– То вам тепер усе зрозумiло? – голос звучав холодно i жорстко.

– Так, товаришу Сталiн, – стримуючи ридання, вiдповiла Вiра Давидова i забилася в куток дивана, обхопивши руками колiна. Їi очi намагалися знайти на його обличчi хоч тiнь спiвчуття, але дарма. Його обличчя було кам’яним.

Вона, жiнка, в яку були закоханi мiльйони чоловiкiв у СРСР, для Сталiна значила не бiльше, нiж перша-лiпша посудомийка. І зараз Вiра Давидова не сумнiвалася, що знаходиться за крок вiд смертi. Або, як мiнiмум, за крок вiд табору десь на березi повноводноi Ангари, де ii за пачку цигарок «Бiломорканал» буде мати перший-лiпший урка.

А що буде з ii дитиною?

Сталiн задоволено кивнув. З ii зляканого обличчя було видно, що вона все зрозумiла. Ось i чудово: ця зваблива тварючка повинна знати свое мiсце! Натягнув галiфе i кiтель. Кiлька разiв чиркнув сiрником, нарештi розкурив люльку i пiшов, гримнувши дверима.

Роздiл 3

«Ми всi чекаемо обiцяного вторгнення. Риби теж чекають».