Війни художників

Посунули кордон вiд Ленiнграда на кiлька десяткiв кiлометрiв. А були впевненi, що вiзьмуть Гельсинкi! Можна було воювати ще. Але вiн не мiг далi ганьбитися! Йому потрiбна була Червона армiя у центрi Європи, а не у фiнських снiгах. Та ще й посол Майський сповiщав, що тi мерзотники – Англiя й Францiя – можуть виступити на боцi фiнiв, або завдати удару по нафтових промислах бiля Баку. А чого ж, пiдстави е: СРСР за напад на Фiнляндiю виключили з Лiги Нацiй.

Нiмцi трiумфально крокують Європою. Супероперацii – одна за одною! Воюють не числом, а вмiнням! За Суворовим.

А вони не можуть здолати крихiтну Фiнляндiю! Ганьба! Нечувана демонстрацiя слабкостi.

Вiн нервово ходив кiмнатою, позираючи на настiнний годинник. Де Берiя? Утiм, ще п’ять хвилин.

Гiтлер, мабуть, реготав, як скажений, коли дiзнався, як ганебно все було у Фiнляндii. Лайно! Довелося навiть вiдмовитися вiд формування народного фiнського уряду. І пiти не на капiтуляцiю фiнiв, а на мир!

І тепер, коли СРСР так продемонстрував свою слабкiсть, той скажений ефрейтор збираеться рушити на схiд.

Хоча, може, вiн помиляеться?

У дверi знову постукали. Сталiн пiдвiвся з крiсла. Пiдiйшов до дверей, примружив очi вiд свiтла, яке з коридора вдарило в очi.

Офiцер охорони доповiв:

– Товаришу Сталiн, приiхав Берiя.

– Нехай пройде в зал.

20 березня 1940 року, 3 год. 02 хв

Москва, Ближня дача, Кунцеве

Берiя домчав за пiвгодини вiд центру Москви до Ближньоi дачi, розташованоi поблизу села Давидкове. Кунцеве знаходилося значно далi.

Назва дачi «Кунцiвська» була одним iз численних заходiв безпеки. Мовляв, якщо знайдеться зловмисник, який буде розпитувати про дачу Сталiна, то буде шукати ii в Кунцевому, а не в Давидковому.

Охорона була попереджена про приiзд наркома внутрiшнiх справ, i його автомобiль безперешкодно впустили за перший п’ятиметровий паркан.

Потрапивши на територiю дачi, авто зробило круту петлю навколо дерев, що приховували будинок. Комусь спало на думку створити ще й таку петлю безпеки, щоб дати додатковий час охоронi периметру, аби ще раз оглянути автомобiль.

Швидше за все, це спало на думку самому Сталiну. Навряд чи до цього мiг додуматися Власик – керiвник особистоi охорони вождя – колишнiй унтер-офiцер з освiтою у три класи церковно-приходськоi школи.

Охорона в особi двох офiцерiв, що формально пiдпорядковувалася Берii, а фактично лише Власику, зазирнула в середину автомобiля. Нарком вийшов, поблискуючи пенсне i розстiбаючи гудзики шинелi.