Ворог, або Гнів Божий

Вiдтята голова Андрiя тлумачилася моiм керiвництвом як провал та непрофесiоналiзм. Тi люди погано розумiли специфiку роботи розвiдника-нелегала в умовах введення бойових дiй. Та й де iм було ii зрозумiти, коли бiльшiсть з них нiколи пороху не нюхали? Вони не мали жодного стосунку до розвiдки, бо не проходили вiдповiдноi школи, а займали своi високi посади виключно завдяки Майдану та полiтичнiй квотi партiй-переможниць. Мое нутро не протестувало проти такого стану речей, але я розумiв, що проблем iз цим не оберешся.

Понад два десятилiття випадкових людей на вiдповiдальних посадах коштували украiнськiй державностi ресурсiв, розвитку, а тепер i громадян з територiями. Проте я був не в силi щось змiнити. Тому мав грати за iхнiми правилами, непомiтно провадячи свою лiнiю битви, залишаючись при цьому гвинтиком единого механiзму.

Хмари змiнювали сонце, накрапав дощик, а вже за лiченi хвилини знову з’являлося сонце. Ми сидiли з Гаруном на конспiративнiй квартирi, вже iншiй, нiж у той раз, коли з нами був Мирон.

Квартири знiмалися за потребою, на декiлька днiв i змiнювалися так само швидко, як i бралися в оренду.

– Що роботи з моiми хлопцями? За статутом вони мають бути у Киевi, кожного дня брати участь у безглуздому ланцюгу нарад, виконувати роль бюрократiв, а не обов’язок офiцерiв, – я дiлився своiми проблемами з Гаруном, адже вiрив йому. Так само, як вiн це робив стосовно до мене, коли вирiшив утекти з Украiни.

На вустах Гаруна почала народжуватися посмiшка. З ним таке траплялося, коли вiн починав думати.

– Хiба це проблема у наскрiзь корумпованiй державi? – запитав вiн мене.

– Що ти хочеш цим сказати?

– Їх трое, так? Отже, нам потрiбно вигадати три рiзнi iсторii, якi б не переплiталися мiж собою. У кожного свое життя i кожен сам вправi обирати те, яким воно буде.

– Давай без блукань.

– Чого твоi капiтани вiдправилися в зону АТО?

– Вони мають закiнчити одне завдання i передати справи iншим. Тим, яких призначали замiсть них пiсля вбивства Андрiя Хворостенка.

– Коли вони повертаються?

– У перших числах травня. Якщо, звiсно, до цього часу не розпочнеться масований наступ росiян.

– А якщо розпочнеться?

– Тодi вони там залишаться.

– Це кепсько. Задля втiлення моеi задумки вони мають бути у Киевi.

– Ти маеш якусь задумку?

– Звiсно, що маю.

– Я можу вiдкликати iх.

– То вiдклич.

– Десь за тиждень.

В поглядi Гаруна я помiтив лукавi вогники. Я зрозумiв, що вiн починае iмпровiзувати.