Ворог, або Гнів Божий

У вiдповiдь я простягнув йому свого паркера.

Вiн щось там подописував i повернув менi листок. Я взяв його в руки i побачив декiлька нових прiзвищ та знаки питань i оклику бiля тих, що написав я.

– Обговоримо це пiзнiше, – сказав я.

Мирон мовчазливо хитнув головою.

– Як там Марина? – запитав я його.

– Не дуже, – сказав вiн. – В лiкарнi.

– Зрозумiло… – я замешкався, але взяв себе в руки i додав: – Я б хотiв ii побачити.

– Не проблема. Але краще за декiлька днiв. Наразi вона не може адекватно сприймати iнформацiю.

У вiдповiдь я хитнув головою.

– Я можу йти? – запитав мене полковник Мирон.

Я показав йому аркуш, тикнув пальцем на два прiзвища i сказав:

– Проаналiзуй цих двох. Нiчого конкретного. Інтуiцiя. Можливо помиляюсь, але все ж таки щось говорить менi про мою правоту.

Коли Мирон пiшов, я зрозумiв, що знову хочу сексу. Тiльки з нею. Нiкого iншого. Лише одна вона – моя мила пташка, здатна наповнити життям емоцiйним сенсом.

Менi не личило пiддаватися спокусi.

Вiн стояв i дивився на мене в очiкуваннi наказу, прохання, хоча б дрiбноi фрази, аби тiльки не мовчання. Я довго шукав, поки знайшов цього сiренького, непримiтного чоловiчка. І знайшов я його в далекiй Чернiвецькiй областi, де вiн працював начальником управлiння в СБУ областi. Тодi, а було це вже майже десять рокiв назад, вiн сам розкрив декiлька гарних схем влади «любих друзiв», за що був позбавлений роботи, кар’ери, премiй та зарплатнi.

– Є новини? – запитав я його.

– Поки що нi, – так само лаконiчно вiдповiв вiн.

– Затягуеться наша справа, – буркнув я. – Не подобаеться це менi. Погана прикмета.

– Пiдключити iнших? – запитав вiн мене.

Я думав. Вагався. Врештi-решт сказав:

– Не зараз. Почекаемо ще двi доби. Поки що вiльний.

Вiн пiшов, а я залишився. Мiй стан потребував самоти, аби прийняти едине правильне рiшення щодо пункту «Інвестори» та «Перелiк джерел».

Врештi-решт, ухваливши рiшення, я вiдчув полегшення. Так бувае, коли довго не знаеш, куди тобi рухатися, як жити, з чого розпочати, аж поки не вiдсилаеш власнi сумнiви до дiдька i не починаеш йти дорогою, яка обiцяе успiх, але може закiнчитися повним занепадом.