Біла ріка

Єдиною розрадою для дiвчинки було спостерiгати у маленьке вiконце за великим сонцем i тiею загравою у рiвному полi, що воно лишало надвечiр. Дивовижне видовище для маленькоi горянки, яка до того в життi нiчого подiбного не бачила.

Матрона взяла шматок кулешi, котра вже тягнулася, мов нитка, бо давно прокисла.

– На, з’iж, детенко.

Марiя вiдмовилась:

– Мамо, може б ви з’iли, бо менi не кортить iсти.

– Нi, нi, я вже поiла.

Ця кулеша в рушнику, яку мала встигла забрати зi столу, коли iх виганяли з хати, годувала цiлу родину протягом усiеi дороги.

Пiд перестук колiс та ледь чутнi плачi у вагонi почали тихо наспiвувати коляду:

– Ой в лiску, в лiску на жовтiм пiску, гой, дай Бо…

Потяг на великiй швидкостi летiв степами, паровоз пускав пару в нiчне небо, де вже сяяла перша Рiздвяна зоря.

Вже перша звiзда загорiлася в нiчному зимному карпатському небi. Над горами, у смерекових лiсах, диск неба виповнився зорями. Стiл застелений минулорiчною отавою та накритий святковою тканою скатертиною, що ii лише раз на рiк, у цю Святу нiч, використовували; i сам стiл червоною ниткою пiдв’язаний, а на ньому – дванадцять страв: кутя, сiм’я[36 - Кутя, сiм’я – мак, перетертий iз цукром, – традицiйна рiздвяна страва у гуцулiв.

], вареники, узвар… усе, як треба. На вiкнi стояла тарiль з кутею, сiм’ям та узваром, склянка з водою, обв’язана червоною ниткою, – частування для духiв предкiв, котрi сходились вечеряти лише в одну цю нiч. Наступного ранку перевiряли змiни на тому, що лишалося на вiкнi, з’ясовуючи, чи приходили предки на вечерю цього року.

Але родина ще не сiдала вечеряти: не всi ще зiбралися. Стара Васюта чекала своiх синiв Онуфрiя та Іванчика з лiсу. Материнське серце вiдчувало, що вони прийдуть. Бiля вiкна стояв замислений Федор. Вiн роздивлявся на склi малюнок вiд морозу i про щось собi мiркував. Дiвки сидiли на печi, а Петро дрiмав на припiчку. Федор раптом заговорив, не вiдводячи погляду вiд вiкна

– Лешiт, мамо, чекати! Воне не прейдут.

Їм, напевно, москалi вже у лiсi хвоста накрутили, – i якось злостиво посмiхнувся.

Мала Ялена крикнула братовi з печi:

– Не бреши, Федор, прейдут!

Вона едина з усiх сестер не боялася сваритися з братом. Напевно, тому що була наймолодша. Федор, усмiхнувшись, вiдповiв:

– Кутюга бреше, а людена говоре! Я тебе навчу старших уважети!

Мала перелякалася i замовкла.

– Най! Федор! Перестань малу пужiте! Вона все вiрно сказала.