Біла ріка

Той нiби прийшов, то до одного, то до другого чiплевсе, хрестивсе, сарака; пальцем вгору все тече; а коле образе в рiку кедале, то вiн, лайдака, у рiку штрик, то оден витягнув, i далi з образом ходев мiж неми, а цей пiдiйшов, образ вiдiбрав та по писку вдарив.

– Най Бог мелуе!

– Але «причка» усiх забрала… А вiд церкви одна дзвiнеця мурована лишеласе. Дзвоне поздiймали, вiдвезли, кажут, у район, на переплавку.

Інша жiнка перебила розповiдь:

– А така церква файна була, такi храми колес були! Уся Галiцiя се сходила, та й ця сторона.

– А нiмий, отой калiка, кажут люде, кожну недiленьку Божу на те мiсце, де церква була, молетисе ходе: вклякае та й поклони б’е.

– Шо у свiтi робитсе?!

– Казали люде, шо панотець оден старей iз монастира у Чернiвцях казав, шо вже кiнець свiту скоро буде, то все воно до того i йде, йо, страшней день близетсе!

– Нiхто, ек Бог любенький! – жiнка знову перехрестилась.

БІДОЧА

Роздався стук у дверi.

– Слава Ісу!

– Навiки Богу.

Вечiрнi гостi зайшли до хати i обступили пiч. Запахло прiлим листям.

– Ми чули, що у вас е син повнолiтнiй.

Запала гнiтюча тиша.

– Най iде з нами до лiсу, воювати з москалями, – гiсть знову замовк.

– Проти бiльшовикiв, за Самостiйну Украiну!

– Йуй, та вiн такей слабей у нас!

Один з нiчних гостей, витримавши паузу, граючись ножем на столi й посмiхаючись собi в бороду, пробурмотiв задумано:

– Оден Іван келовий дужей.

Іншi, стиха, сумовито засмiялися.

Газдиня гiрко розплакалась. Блiдий i нiби байдужий до того, що вiдбуваеться, Олексiй Бiдоча сидiв на припiчку.

– Добре, збирайте хлопця!

Запала тиша. Меншi дiти дивилися з печi. Мати, схлипуючи, ходила хатою, щось метушливо збирала до сумки.

У старому двобортному пiджаку вiд дедьового анцуга[30 - Анцуг – костюм.] та цивiльному плащi Олекса найменше був схожий на вояка. Навiть крiс у руках тримав якось недоладно.

Боiвка УПА, у яку потрапив Олекса, блукала осiннiми смерековими лiсами, часом заходячи до поодиноких хуторiв на нiчлiг, а часом ночуючи просто в лiсi, коло багаття, закутавшись у смерекове вiття та сухе листя. Почав вже падати перший снiг. І ось одного туманного ранку вони почули, як десь близько бреше кутюга[31 - Кутюга – собака.]. Їх вистежили i зненацька оточили. Тут, на мiсцi останньоi ночiвлi, вони дали свiй останнiй запеклий бiй.