Біла ріка

Тi, що не спокусилися, пiшли в лiс i чинили вiдчайдушний опiр окупантам. Вони билися, як леви, вмирали гордi й вiльнi на своiй землi, як i iхнi предки. Ворог боявся iх, бо жорстокiсть iхня буде легендою, допоки стоять гори в смерекових лiсах. Йо, вони були жорстокi, але в першу чергу гуцули жорстокi один до одного. А тут цi – чужi. Вороги називали iх «бандою», але у них була своя вiйна. Вони були на своiй землi, i правда була за ними. Для них це була вiйна проти чужих, котрi зневажають iхнi древнi звичаi та вiру.

Коли у гори знову прийшли совiти, Федор записався у стрибки[27 - Стрибки – «истребительные батальоны», сформованi частково з мiсцевого населення для боротьби з УПА.].

В кiмнатi було накурено.

– Христос воскрес! – зайшов i привiтався Федор.

– Воiстину воскрес! – викрикнули у вiдповiдь присутнi.

На столi стояла напiвповна пляшка горiлки та писанки з пасками.

– Храмуете? – спитав Федор.

– Йо, – лiниво вiдповiли тi.

Федор пiдiйшов до столу i налив собi горiлки; нiби сам до себе сказавши тост: «Абе дужi», й додавши – вже на повен голос:

– Христос воскрес!

– Воiстину воскрес! – пробурмотiли сп’янiлi стрибки.

Старший з них лежав на лiжку в брудних кальсонах. Пiдвiвшись i сiвши на лiжко, позiхаючи та ледь помiтно усмiхаючись, вiн звернувся до Федора:

– Пеше заяву. Папiр на столi.

– Ашо, без заяви нiц? – вiдповiв Федор, подивившись прямо у вiчi старшому стрибкiв. Той, знизуючи плечима й нiби виправдовуючись, вiдповiв:

– Федор, у них, у совiтiв, такi порядки.

Федор сiв за стiл, написав заяву, залишив ii на столi. Командир стрибкiв протягнув йому руку, Федор натомiсть мовчки подивився йому в очi. Не подавши руки i не дивлячись на iнших у кiмнатi, пiшов до виходу. Тi здивовано перезирнулись:

– Ну, бувай здоровий. Завтра зранку у Вижницi, – сказав на прощання «стрибок», крутячи заяву в руках.

Федор пiшов до дверей. Петро, що був зараз серед «стрибкiв», раптом схопився й крикнув брату:

– Федор, зачекай! Я з тобов!

Федор вийшов надвiр i пiшов до дороги, за ним вибiг Петро:

– Федьо, чекай!

Петро пiдбiг i пiшов поруч з ним.

– По-ки-дь-ки!

– Хто? – спитав здивовано Петро.

– Друзi твоi! – Федор аж закашлявся.

– Розумiеш, ми боремосе за те, щоб людям добре було, справедливiсть щоб на свiтi була.