Сніг

Снiг

Алла Марковська

Вiйна Сфери #1

Гел i Ленора загубили один одного в галактичних нетрях космосу: один намагаеться вибратися iз таемничоi планети Сенп, а iнша шукае шляхи до цього пустельного вiдлюдника. Та чи такого вже пустельного? Прадавня цивiлiзацiя магiв, яка iснувала на цiй планетi, не могла зникнути безслiдно. А якщо й зникла, то що за сила стерла з лиця землi могутнiх магiв всесвiту?

Алла Марковська

Снiг

Планета Сенп

Нарти тягнули великi бiлi пухнастi пси. Чотири нарти, шiстнадцять псiв.

Собаки були майже однаковi, всi трошки вище метра у холцi. Вони бiгли швидко й, здавалося, радiсно, – нарти майже наздоганяли собак по м’якому снiгу.

Ранок сонячний, зимовий, морозний, блискучий. У снiжнiй слiпучо-блискучiй долинi темнi нарти й чорнi острiвцi дерев. Чорнi крапки, чорнi лiнii, чорне вiття, синi тiнi. Тихо без вiтру, та оманливий той блискучий тихий свiт, бо мороз лютуе.

Нарти рухалися до ще однiеi сiроi крапки. Тiею сiрою крапкою у великiй снiжнiй долинi був розбитий корабель.

Та й не корабель, кораблик, невеликий галактичний, лише пiвтора фредо у довжину. Зiм’ятий, зламаний вiд сильного удару об замерзлу заснiжену поверхню планети.

Нартами керували люди у темному хутряному одязi, пухнастi, як iх чотирилапi товаришi. Три чоловiка i, чи то юнак, чи навiть дiвчина, одразу у тому нашаруваннi теплого одягу, шапки, рукавиць, окулярiв i маски з собачоi шерстi не зрозумiти. Тим бiльше, найменший i найтонший погонич так вправно керував нартами.

Погоничi пiдганяли бiлих псiв, викрикуючи команди. Поспiшали до того розбитого корабля, наче вiн мiг злетiти i зникнути у безмежному Всесвiтi. Напевне, i не знали, що корабель нiколи не повернеться у космос.

До розбитого корабля вели слiди людей та вiдбитки звiриних лап, дуже великих i трохи менших. Тi страшнi звiринi слiди припорошило снiгом: ледь розрiзнили, ледь упiзнати. Та для людей, котрi звикли читати iнформацiю зi слiдiв, то було наче яскравий рекламний плакат у великому мiстi розвиненоi планети.

Плакат на незрозумiлiй мовi, бо такi звiрi у долинi не водилися. А ще на снiгу залишилася кров. Мисливцi по слiдах прочитали, що той невiдомий звiр полював, але здобич тягнув не вiд розбитого корабля, а до нього.

Собаки поводилися спокiйно. Коли iх зупинили, молодi пси почали гратися мiж собою, старшi вляглися у снiг, хекали, наче з усмiшкою, спостерiгали за молоддю. Отже нiякоi небезпеки вiд хижакiв люди не очiкували.