Коли прокидається сила

В перекладi з банагорiйськоi це iм’я означае «Всемогутня».

– I звiдки ж вона про мене могла дiзнатися? I чому саме до мене причепилася?

– На те вона й вiдьма. Очевидно, мiж вами iснуе якийсь таемничий зв’язок. А бiй покаже, хто успiшнiше боротиметься зi своiми страхами.

– А хiба вiдьми чогось бояться? – несподiвано спитала Беренiка.

– Щоб ти знала – вiдьомськi страхи устократ сильнiшi за людськi, – пояснив Гонафо.

– Ти щось казав про меч, – раптом пригадала Беренiка. – Хiба ти вмiеш битися?

– А ти здивована?

– Ще й як.

– Це хто сказав: ти чи твiй страх?

– Не знаю…

– I це його слова, – усмiхнувся дядько Гонафо. – Затям собi, що всi песимiстичнi думки людинi навiюють ii невидимi помiчнички. Бiльше оптимiзму.

– І де ж його взяти?

– А ти носа задери, оптимiзм задиристих любить. Ну то як, беремося до науки?

– А хiба у тебе е меч?

– В старi часи мечi були у всiх. – Астролог полiз у найглухiший закуток свого помешкання i за хвилину видобув з-пiд купи мотлоху середнiх розмiрiв меча.

– I чому я досi нiчого не знаю про твою бандитську молодiсть?

– Грудних дiтей ковбасами не годують…

– То це я грудна дитина?! – обурилася Беренiка. – Нiколи не прощу.

Меч дядька Гонафо особливою красою не вiдрiзнявся, був гранично простим i не мав нiяких прикрас. А ще на ньому подекуди траплялися коричневi плями вiд iржi.

– Це що, кров невинних жертв? – поцiкавилася Беренiка, пирскаючи зо смiху.

– Нi, це – печать рокiв… Треба буде тiльки вiдтерти iржу i трохи пiдточити.

– Як ти можеш так зi зброею поводитися? – дорiкнула Беренiка.

– Зброя на краще не заслуговуе, бо створена для вбивства, – вiдказав Гонафо розважливо. – Шкода, що тобi на перших порах доведеться користуватися палицею.

– З якоi б то радостi? У мене теж е меч, хоча я й не пам’ятаю старих часiв.

– I звiдкiля вiн у тебе взявся, якщо не секрет? – здивувався астролог. – Щось я не пригадую, щоб ти ним нахвалялася.

– Не було нагоди. Та я й не думала, що вiн менi коли-небудь придасться.

– Стривай-но, а як твого предка звали?

– Не скажу, бо ти будеш смiятися.

– Таке iм’я погане? – спiвчутливо похитав головою Гонафо.

– I зовсiм не погане. Просто так одна весняна квiтка називаеться…

– Невже Крокус?! – несподiвано зрадiв дядько Гонафо.

– А як ти здогадався?

– Дива в цьому свiтi ще iнколи трапляються! Зачекай хвилинку… – Астролог знову заходився щось шукати.