Коли прокидається сила

Рокiв iз десять тому якийсь Iдрiге Ендур командував гарнiзоном Дарбурга. Але вiн давно помер. Подейкують, що вiд надмiрноi любовi до мiцних напоiв.

– Стривай! – несподiвана думка нiби струмом пронизала Беренiку. – Менi що, доведеться вбити того бовдура?

– Вбити не вбити, але поранити доведеться. Це при умовi, що Iдрiге не чарiвник. Чарiвникiв убивати не обов’язково, iх треба тiльки перемогти.

– Може, i панi Штумбах колись чаклувала? – повеселiшала Беренiка, зрозумiвши, що нiкого вбивати не доведеться. – От ти кажеш, нiбито я не слабша за Меллiнту, але щось менi тривожно пiсля зустрiчi з нею.

– Переживеш. Тривога триматиме тебе в тонусi, – пожартував дядько Гонафо. – I взагалi, твiй гороскоп на цей мiсяць обiцяе допомогу якоiсь невiдомоi сили, тому спи спокiйно. Головне, щоб перед сном думки хорошi були.

– I що тодi?

– Побачиш пророчий сон.

– Щось я не дуже в це вiрю.

– Можеш не вiрити, але, здаеться, я тебе ще нiколи не дурив.

– Ти образився?

– З якого б то дива?

– Ну, що я така скептичка.

– Грунтом для скептицизму е юнацьке нахабство. З часом воно або перероджуеться в пиху, або зникае зовсiм. Сподiваюся, що у тебе зникне. А ображатися, до твого вiдома, я розучився рокiв зо двадцять тому. Образа – почуття дурне. На нього, крiм самого ображеного, нiхто не звертае уваги. А ще воно погано вiдбиваеться на здоров’i i самопочуттi.

– А я ще не розучилася ображатися, – зiтхнула Беренiка, хоча особливого смутку Гонафо не зауважив.

– То ти iдеш спати чи нi? – нагадав Гонафо дiвчинi.

– Зазвичай я сплю вночi.

– Забалакала мене зовсiм. – Астролог смачно позiхнув. – Iди додому i тренуйся. Ти маеш бути в формi.

– А ти хiба не прийдеш?

– Пiсля обiду, не ранiше. Я спати хочу жахливо…

Беренiка пiшла додому i до обiду займалася господарством – тренуватися самiй було нецiкаво. Проте дядько Гонафо того дня так i не з’явився, мирно проспавши до самого вечора.

Марно прочекавши астролога до шостоi години вечора, Беренiка вирiшила перед сном прогулятися лiсом, сподiваючись досягти блаженного стану умиротворення, пiсля якого завжди настае здоровий i мiцний сон.

Але сталося навпаки: осiннiй лiс тiльки додав свiжих сил, i Беренiка не могла склепити повiк аж до пiвночi. Їй так хотiлося якнайскорiше побачити обiцяний дядьком Гонафо пророчий сон, але незрозумiле радiсне хвилювання легко вiдбивало напади м’яколапих духiв сну. Дiвчина лежала пiд теплою ковдрою, дивлячись у вiдкрите вiкно i прислухаючись до звукiв у саду.