Острів Скарбів / Treasure Island

– Його вже встигли обшукати до нас, – сказав вiн. – Нам нiчого не залишили.

– Нас пограбували хазяi корчми! Це все отой хлопчисько. Шкода, що я не видер йому очi!.. – крикнув слiпий П’ю. – Вони щойно були тут. Дверi були замкненi на засув, коли я хотiв увiйти. Шукайте ж iх, хлопцi! Шукайте по всiх кутках!..

– Так, вони були тут. Ось навiть свiчку запалену залишили, – сказав розбiйник, що висунувся з вiкна.

– Шукайте, шукайте iх! Перевернiть увесь будинок, – знову й знову вигукував П’ю, колотячи палицею по землi.

У корчмi зчинилася така метушня, такий гуркiт, що аж луна котилася серед скель: гримiли кроки, ляскали дверi, падали меблi. Нарештi розбiйники почали один по одному виходити з будинку, доповiдаючи, що нiде нас не знайшли.

В цю мить здалеку знову почувся свист, той самий свист, який налякав мене й мою матiр, коли ми лiчили капiтановi грошi. Але цього разу вiн пролунав двiчi. Ранiше я гадав, що цим свистом слiпий скликае своiх товаришiв на штурм, але тепер помiтив, що то був сигнал з горбiв з боку села, що ним розбiйники попереджали про наближення небезпеки.

– Це знову Дерк, – сказав один. – Двiчi! Треба забиратися швидше, братки.

– Ну й забирайтеся, боягузи! – закричав П’ю. – Дерк завжди був дурень i боягуз. Нiчого його слухати. Вони десь тут поблизу. Вони не могли втекти далеко. Ви повиннi iх знайти. Шукайте ж iх, собаки! О, прокляття на мою голову! – ревiв вiн. – Коли б менi очi!..

Цей заклик начебто трохи вплинув на розбiйникiв. Двое з них почали нишпорити серед рiзного мотлоху.

– У вас пiд руками тисячi, а ви мнетеся, мов дурнi! Ви можете стати багатими, як королi, коли знайдете папери, i ви знаете, що вони тут, а все викручуетеся, не хочете навiть поворухнутись. Нiхто з вас не наважився зустрiтися вiч-на-вiч з Бiллi, i це зробив я, слiпець! І через вас я мушу втратити свое щастя! То що ж, менi й надалi залишатись бiдним, жалюгiдним старцем, канючити на чарку рому, коли я мiг би роз’iжджати в каретах?!

– Та хай iм грець, П’ю! Адже грошi вже в нас, – пробурмотiв один.

– А тi клятi папери вони, мабуть, сховали, – додав iнший. – Бери грошi, П’ю, i годi тобi казитися.

П’ю справдi був мов скажений. Останнi заперечення остаточно розлютили його. Вiн почав бити палицею праворуч i лiворуч. Хоч П’ю був i слiпий, але багатьом його товаришам таки перепало.