Мюнхен

Вiн геть спiтнiв, бо було не по сезону жарко. Вiн вiдчував, як сорочка пiд старомодною трiйкою липнула до спини. Похмуре небо погрожувало дощем, та вiн не поспiшав пролитися на землю. Уздовж усiеi Пел-Мел за високими вiкнами великих лондонських клубiв – Королiвського автомобiльного, «Реформ» i «Атенеум» – у вологiй пiвтемрявi виблискували люстри.

Лише бiля сходiв, що вели вiд Карлтон Хауз Терейс униз до парку Сент-Джеймс, Г’ю уповiльнив ходу. Дорогу заступав гурт з двох десяткiв людей, якi мовчки спостерiгали, як iз-за будiвлi парламенту повiльно з’являвся невеликий дирижабль.

Пiдiймаючись, вiн пролетiв повз шпиль Бiг-Бену. Це було напрочуд гарне видовище – величне, сюрреалiстичне. Удалинi Г’ю розгледiв ще пiв десятка дирижаблiв у небi на пiвдень вiд Темзи: маленькi срiблястi торпеди, деякi з них пiднялися вже на тисячi футiв угору.

Якийсь чоловiк поруч пробурмотiв:

– Гадаю, можна сказати, що нашi кулi вже в небi.

Легат подивився на нього. Пригадав, як батько, приiздивши у вiдпустку з фронту пiд час Великоi вiйни, саме так i говорив, мовляв, доведеться-таки повернутися до Францii, бо «нашi кулi вже в небi».

Шестирiчний Г’ю подумав, буцiм тато збираеться на вечiрку. Тодi вiн востанне бачив батька.

Г’ю обiйшов глядачiв i майнув униз трьома маршами широких сходiв через Мелл на Хорс-Гардс-роуд. Тут, у центрi чималого пiщаного плацу, уже за пiв години дещо змiнилося. З’явилося двi зенiтки. Солдати розвантажували з машини мiшки з пiском, передаючи iх iз рук до рук довгим ланцюгом вiйськовослужбовцiв; працювали квапливо, немов побоюючись, що будь-якоi митi з’являться лiтаки люфтваффе.

Захисна стiна з мiшкiв швидко збiльшувалася навколо батареi прожекторiв. Один iз зенiтникiв завзято крутив колесо наведення; дуло гармати рiзко розвернулося й пiднялося вгору, поки не стало майже сторчма.

Легат дiстав великий бiлий бавовняний носовичок i витер обличчя. Не хотiлося б з’явитися розчервонiлим i спiтнiлим. В особистому секретарiатi найбiльшою вадою вважалася поява у невiдповiдному виглядi.

Вiн пiднявся сходами на вузьку, затiнену та вкриту кiптявою вуличку, що виводила навпрошки на Даунiнг-стрiт. На брукiвцi навпроти № 10 на нього звернула увагу група репортерiв. Якийсь фотограф пiдняв камеру, але, зрозумiвши, що це другорядний посадовець, опустив ii. Легат кивнув полiсменовi, i той один раз лунко вдарив молоточком. Дверi вiдчинилися неначе самi по собi. Г’ю увiйшов.