Афганський кут крилатої Серафими

Сама собi здалася схожою на хруща у сiрниковiй коробочцi, який, втомившись борсатися без пуття, склав лапки – не шкряботить навiть. Звичайно, тут не одна вона така, але вiд усвiдомлення цього чомусь не легшае. Клята бовтанка вителiпуе нутрощi, перевiряючи на мiцнiсть вестибулярний апарат, а вiн же все життя мучив своею недосконалiстю. Несподiваний дотик до плеча примусив здригнутися. Збентежено озирнулася i встигла подумати: «Ну якого дiдька – не до контактiв».

– Бачу, тобi зле, чорноброва, – сказав чоловiк у вiйськовому, – то, може, пiгулку?

Це все, що Серафимi вдалося розгледiти i почути, бо ii понесло… Подумки проклинаючи свое паскудне становище, припала до пакета.

Через п’ять хвилин власне черево, бите корчами, сприймалося, як залiзне кувадло, а вимушене оприлюднення слабкостi – мало не стриптизерством. Коли на диво спритна у такiй «пiковiй» ситуацii стюардеса звiльнила Гай вiд пакета, допомагаючи порадами врiвноважити становище, очi самi собою заплющились – бачити не хотiлось анiкогiсiнько.

– Ну що, чорноброва, легше? Потрiпав тебе «афганець», – почула побiля вуха голос, який належав все тому ж чоловiковi.

– Який ще «афганець»? – вiдповiла на запитання запитанням, вiдчуваючи деяку полегкiсть у нутрощах i водночас неабияке роздратування, що струмувало вбiк вiйськового.

– Вiтер такий, пiвденно-захiдний. Дме мiсяць, а то й два.

– А-а-а… – i знову заплющила очi, вiдштовхуючи вiд себе всi слова i доторки, ставлячи навмисний бар’ер у спiлкуваннi.

Лiтак все ще борсався у тенетах вiтру, але, вiдчуваючи себе розчленованою i спустошеною, Серафима сприймала зовнiшне з байдужiстю глядача.

Сусiдка по сидiнню дiстала косметичку i пiдмальовувала очi та вуста. Вона вже точно не заздрила нiкому iз присутнiх.

Коли бортпровiдниця м’яким, лоскiтливим, трохи схожим на кошаче муркотiння, голосом попередила про прибуття до мiжнародного аеропорту в Кандагарi, загальний настрiй анiскiлечки не полiпшився. Всiм стало ясно: лiтовище Кабула закрите через погоднi умови, передбачаеться дуже довга дорога.

Чималий лiтак ТУ-134, щiльно доукомплектований молоденькими солдатами, якi щойно пiзнали «солодощi» муштри у передмiстях Термеза, торкнувся смуги i покотився легко, безтурботно, наче нiякий «афганець» нiколи його не телiпав.

Серафимина сусiдка, допудрюючи носика i набуваючи цiлком пристойного вигляду, схилила голову набiк i запитала:

– Ви вже оклигали? То давайте знайомитись. Шахманова Лора.