Темна синя вода. Ручай

(Профiлi письменникiв тодi ще на монетах не штампували.)

Я взяв монетку до рук, покрутив. Виявив, що звати горбоносого Станiславом, i що вiн Rex Pol. З протилежного боку було написано GROSSUS POLON TRIPLEX. Навряд чи монетка побувала в полонi, отже, доводилось припустити, що маеться на увазi Польща, а grosus, скорiш за все, грiш.

– Галю, не пам’ятаеш, три грошi – це багато чи мало? Що за них можна було купити?

Дiвчина мовчки знизала плечима. Логiчно. Якби мене спитали про те, скiльки можна купити на три копiйки 1910 року випуску, я б також не вiдповiв.

Серед польських, а може, ще чиiхось грошей затесався величенький мiдний кругляк з написом росiйською «5 копеек» i вензелем на протилежному боцi. В моему дитинствi такi п’ятаки високо цiнувались бабусями – вони iх онукам до синцiв прикладали. Кажуть, допомагало, але як на мене, то синець з п’ятаком сiм днiв сходить, а без п’ятака – тиждень. Так що рiзницi нiякоi.

Тiльки, звичайно, в моi часи п’ятаки вже були значно чорнiшi й потертiшi.

Ми б, може, й ще пороздивлялися, а жовтеньку монетку i на зуб спробували, та Альберт щось коротко й малорозбiрливо буркнув – мовляв, зав’язуйте.

Я мовчки згрiб скарби в один з капшукiв i недбало запхав його в сакви. Хтозна, скiльки там. Буде нагода – будемо розбиратись.

– Чергувати будемо, – переклав першу частину промови Ігор. Потiм додав, уже явно вiд себе. – Добровольцi на собачу вахту е?

І здогадайтесь, на кого вiн подивився при тому.

Логiчно. Бо собача вахта, як не крути, найнебезпечнiший час у планi несподiваних вiзитерiв.

Логiчний випадав розклад, але вкрай невдалий для мене, причому з усiх мiркувань одночасно. Якщо я зараз гепнуся спати, вони ще вовтузитимуться, бубонiтимуть, Альберт, може, ще й дещо цiкаве, нарештi, почне розповiдати, а Ігор буде пiдбивати клинцi до Галi; потiм я буду нидiти вологим холодним ранком, а вони спатимуть тут, поруч одне вiд одного… та загострювати стосунки було зарано, i я кивнув.

Маленькою винагородою стало те, що Галя також не стала розтягувати вечiр на пiвночi, вимостила гнiздечко бiля стiни, на гiлки лягла, гiлками ж накрилася, а отже, й чоловiкам язиками молоти, спати заважати було б трохи совiсно.